Хто переміг в ідейній сутичці між Базаровим і Павлом Кірсановим? (По романі І. С. Тургенєва “Батьки й діти”)

1. Конфлікт батьків і дітей як основа роману. 2. У чому сила й слабість позицій нігіліста Базарова й аристократа Кірсанова. 3. Авторський погляд на результат “двобою”. 4. Загальнолюдський зміст добутку.

Куди йти? Чого шукати? Яких триматися керівних істин? Старі ідеали звалюються зі своїх п’єдесталів, а нові не народжуються…

Ніхто ні в що не вірить, а тим часом суспільство продовжує жити й живе в силу якихось принципів, тих самих принципів, яким воно вірить. М. Е. Салтиков-Щедрін На мій погляд, у цьому короткому уривку М. Е. Салтиков-Щедрін

дуже точно визначив суть всіх суперечок між поколіннями Ідеали міняються, а принципи “суспільного гуртожитку”, загалом, залишаються незмінними. Це той моральний і духовний орієнтир, що все розставляє на свої місця й попереджає, що життя не терпить крайностей і зарозумілості. Конфлікт батьків і дітей у романі І. С. Тургенєва з тією же назвою, по суті, викликаний, з одного боку, різкістю поглядів молодого покоління й, з іншого боку, непримиренністю й повчальністю покоління старшого Спробуємо більш ретельно простежити, як і по яких позиціях розпалювався конфлікт поколінь.

Павло Петрович Кірсанов говорить про

необхідність звірятися з авторитетами й вірити в них. Базарів заперечує розумність і корисність і того, і іншого. Павло Петрович затверджує, що без принципів живуть тільки “аморальні й порожні” люди Він і говорити прагне так, показуючи свою вишуканість і несхожість – чого тільки коштує улюблене їм слово “ефтим”. Базарів у свою чергу називає “принцип” неросійським словом, а виходить, марним у вживанні.

Павло Петрович дорікає Базарова в презирстві до народу, нігіліст відповідає: “що ж, коли він заслуговує презирства!”. Кірсанов говорить про велику роль в історії й літературі Шиллера й Гете, Базарів затверджує, що “чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета. Тут складно однозначно визначити, хто з них прав, а хто не правий. І сам автор постійно дає зрозуміти, що в будь-якій суперечці “обидві сторони до відомого ступеня праві”.

Я згодна з Базаровим у тім, що будь-які істини й авторитети можуть і повинні піддаватися сумніву, інакше не буде прогресу Але людина, ниспровергая віджилі підвалини, повинен при цьому шанобливо ставитися до культури й заслуг минулого. Але Базаровим це підкреслено заперечується. Приймаючи за абсолютні істини відкриття сучасного природознавства, Базарів упадає у вкрай нігілістичне заперечення буквально всіх історичних цінностей.

І Тургенєв у цьому не підтримує свого героя незважаючи на явну до нього симпатію За словами Ю. В. Лебедєва, письменника справедливо залучало в Базарове відсутність “панської зніженості”, “презирство до пихатих фраз”, снобізму, схильність до живої практичної справи. Базарів прав, коли критикує консерватизм Павла Петровича, марнослів’я російських лібералів, зайве естетствование й преклоніння перед мистецтвом. Але у своєму виклику відживаючому ладу життя він заходить занадто далеко. Заперечення мистецтва батьків переходить у заперечення мистецтва взагалі, заперечення поглядів на любов і взаимоотношение підлог, властивим батькам – у неприйняття любові як піднесеного почуття Він говорить, що це “напускне” і “усе в ній пояснюється фізіологією”.

Заперечення станових принципів перетворюється в нього в знищення будь-яких авторитетів, заперечення, як він підкреслює, “сентиментально-дворянської” любові до, мужикові обертається зневажливим відношенням до “простого люду взагалі. В остаточному підсумку, це і є остаточний розрив з народним життям, що губительно для ідейної суті світогляду революціонерів-народників. У суперечці з Базаровим Павло Петрович Кірсанов прав, затверджуючи, що повсякденне життя, як він говорить, з її “готовими історично вирощеними формами” може бути мудріше, дальновиднее окрему людину або групи осіб Але ця довіра до досвіду минулого припускає перевірку його життєздатності й уважне ставлення до нових суспільних явищ. Цього, на думку Ю. В. Лебедєва, начисто позбавлений одержимий становою пихою й гординею Павло Петрович.

І він, і Базарів – антагоністи, але вони однакові по суті у своєму поводженні по відношенню друг до друга. Кірсанов, за словами критика, приходить до “заперечення людської особистості перед принципами, прийнятими на віру”. Базарів же “приходить до твердження особистості, але через руйнування всіх авторитетів”. Обоє героя, як підкреслює Тургенєв, украй протилежні. В одному бачиться заскнілість і егоїзм, в іншому – нетерпимість і зарозумілість.

Сперечальники не хочуть слухати й чути один одного, а виходить, істина вислизає від сторін, що сперечаються, Кірсанову не вистачає проявів “отеческих” шляхетності й розуміння, Базарову – поваги й терпимості. Учасниками суперечки рухає взаємна нетерпимість, тому, робить висновок автор і ми разом з ним, обоє не цілком справедливі як по відношенню друг до друга, так і до самих себе. Це підтверджує й фінал добутку. Базарів умирає, а Павло Петрович залишається самотнім Але в міру знайомства з добутком, стає очевидним, що між героями набагато більше подібності, ніж розходження.

Обоє вони нещасні, видають себе не за ті, ким є насправді, і в загальному-те усередині вони набагато краще, ніж здається зовні. Уже перше знайомство з Базаровим переконує читача, що в душі його є почуття, які герой приховує від навколишніх. “Дуже й дуже не простий на вид самовпевнений і різкий тургеневский різночинець.

Тривожне й уразливе серце б’ється в його груди. Крайня різкість його нападок на поезію, на любов, на філософію змушують засумніватися в повній щирості заперечення Є в поводженні Базарова якась подвійність, що перейде в надлам і надрив у другій частині роману. У Базарове є зачатки рис героїв Ф. М. Достоєвського з їхніми типовими комплексами: злість і жорстокість як форма прояву любові, як полеміка з добром, що підспудно живе в душі отрицателя. У душі героя потенційно присутній багато чого з того, що він заперечує: і здатність любити, і вміння цінувати красу й поезію Не випадково Достоєвський високо оцінив роман Тургенєва й трагічну фігуру “неспокійного й тужного Базарова (ознака великого серця), незважаючи на весь його нігілізм”, – пише Ю. В. Лебедєв. Але не цілком щирий із собою й Павло Петрович У дійсності, як це видно з деяких сцен, показаних автором, він далеко не того саме-уверений аристократ, якого він грає із себе перед Базаровим.

Підкреслено аристократичні манери викликані внутрішньою слабістю, таємним усвідомленням своєї неповноцінності й незатребуваності, втрачених надій і нереалізованих можливостей. І виражається це в тім, у чому Кірсанов боїться зізнатися навіть самому собі – його почутті не до загадкової княгині Р., а до простий, доброї, милої Фенечке. Базарів-Натураліст, але його скептицизм позбавлений непохитної впевненості. Він осознаетнесправедливость світового пристрою, у його міркуваннях з’являється схильність до філософії.

Герой говорить про стислість життя людини перед вічністю й витраті її на суєту Якщо не було в Базарове одухотвореної природи, що він у собі постійно заглушав, звідки узялося б у ньому це почуття образи за земну недосконалість, не-довоплощенность людської істоти? Це питання задає автор і собі, і читачам, і самому героєві. І хоча Базарів-Фізіолог говорить про безглуздість високих помислів, у підтексті міркувань відчувається сумнів, що спростовує його ж власний вульгарний матеріалізм. Не випадково письменник проводить свого героя через випробування любов’ю – улюблений прийом Тургенєва-Романіста.

Збройний лише природними знаннями, він не зумів відповісти на фатальні питання про драматизм любові й пізнання, про зміст життя й таїнство смерті. Базарів хоче, але не може заглушити в серце відчуття трагічної серйозності цих питань і як неабияка особистість не справляється сам із собою. Він схильний, як нігіліст, дорікати себе у відсутності байдужості до знехтуваних аристократів, до “нещасної любові, що піймала його на життєвій дорозі”. Щодо цього цікава й показова наступна сцена: у мінути розпачу, коли до нього підбирається так ненавидимий їм романтизм, він обурюється, тупотить ногами й загрожує собі кулаком. Але в цьому поводженні ховається й інше: і любов, і поезія міцно влаштувалися в його власній душі.

Це й стає причиною трагічного розладу із самим собою й безглуздості продовження життєвого шляху. Якщо такі особистості, як Базарів, втрачають ідейні орієнтири, вони гинуть. У російській літературі герой часто відкидає особисті блага, зручності, соромиться свого щастя, коли воно наздоганяє героя, то він віддає перевагу самообмеженню й внутрішню стриманості Але в той же час етичний максималізм героїв 60-х років XІX століття виявляє не тільки сильні, але й слабкі сторони.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему вибір життєвого шляху.
Хто переміг в ідейній сутичці між Базаровим і Павлом Кірсановим? (По романі І. С. Тургенєва “Батьки й діти”)