Тема любові у романі І. С. Тургенєва “Батьки й діти”

Роман І. С. Тургенєва “Батьки й діти” як не можна краще розкриває вміння письменника вгадувати “нові потреби, нові ідеї, внесені в суспільну свідомість”. Носієм цих ідей у романі виступає демократ-різночинець Євгеній Базарів. Опонентом героя у романі виступає блискучий аристократ Павло Петрович Кірсанов. Однак це роман не тільки про зіткнення двох ідеологій, але й про взаємини “батьків” і “дітей”, про сімейні узи, про повагу, довіру, любові.

В “Батьках і дітях” ця тема ілюструється описом сімейств Кірсанових і Базарових. Крім того, Тургенєв представляє нам любовні історії героїв – Базарова й Павла Петровича, батька й сина Кірсанових Найбільш значимі у романі любовні історії двох героїв-антагоністів – Базарова й Павла Петровича Кірсанова. Сюжетна лінія Павла Петровича – це його взаємини із княгинею Р., його невдала любов.

Причому Тургенєв підкреслює, що той період у житті Кірсанова був найбільш яскравими, бурхливими, насиченими подіями Оселившись у маєтку, Павло Петрович веде тихе, розміряне, одноманітне життя, розучившись мріяти й любити.

Він живе лише спогадами про давно минулі події. У сьогоденні ж Кірсанова фактично нічого не відбувається, він начебто застигає у своїх спогадах.

І автор неодноразово підкреслює цю життєву нерухомість, внутрішню “скам’янілість” Павла Петровича. Його “гарна, схудла” голова схожа на “голову мерця”, жити Павлу Петровичу “важко… тяжчай, чим він сам підозрює…”. Любов “убила” Кірсанова, знищивши його волю до життя, почуття, бажання. І, навпаки, Базарів з’являється перед нами “духовним мерцем” на початку роману.

Гординя, самолюбство, безсердечність, сухість і різкість стосовно людей, природі, усьому навколишньому світу – Тургенєв відразу ж оголює в герої ці риси. Тим часом у поводженні Базарова помітно якесь занепокоєння Що ж коштує за вчинками героя? “Ця злість не є вираження порушеного егоїзму або ображеного самолюбства, вона є вираження страждання, томління, вироблене відсутністю любові. Незважаючи на всі свої погляди, Базарів жадає любові до людей.

Якщо ця спрага проявляється злобою, то така злість становить тільки зворотний бік любові”, – писав Н. Страхів Тим часом сам герой не дає виявитися у своїй душі природним людським потребам, уважаючи їхньою нісенітницею й романтизмом. Базарів позбавлений повноти життя, життя у всьому різноманітті її проявів. Живий плин цього життя начебто мине героя, проходить повз нього. Тому Базарів – “духовний мрець” на початку роману.

Любов до Одинцової “воскрешає” героя, розбудивши його заснулі почуття, спрагу життю й любові, відкривши йому красу миру. Однак любовна історія Базарова теж невдала: Ганна Сергіївна Одинцова відкидає його любов. На початку роману Базарів засуджує Павла Петровича в розмові з Аркадієм: “… людинаа, що всьому своєму життю поставив на карту жіночої любові й, коли йому цю карту вбили, раскис і опустився до того, що ні на що не став здатний, отака людина – не чоловік, але самець. Ти говориш, що він нещасливий: тобі краще знати; але дурниця з нього не вся вийшла”.

У фіналі роману Базарів сам виявляється в подібній ситуації. На прикладі Базарова й Павла Петровича Тургенєв показує два різних відношення до природи-долі. Образ природи асоціювався в Тургенєва з образом древньої долі, що споконвічно ворожа до людини: “погляд вічної Изиди не зігрітий материнською любов’ю до свого дітища, він леденить, стискає серце байдужим холодом”. Перед особою долі людині, по Тургенєву, відкриті три шляхи: “розпач песимізму, стоїцизм, розрада релігії”.

Павло Петрович у романі демонструє нам “розпач песимізму”, що проявляється й у його способі життя, і в самому скептицизмі його. Базарів на початку роману з’являється стоїком, людиною спокійн і незворушним, котрий ніяк не реагує “на зовнішні й внутрішні подразники”. Однак у фіналі роману герой приходить до того ж самому “розпачу песимізму”, що володіє душею Павла Петровича.

Таким чином, обоє героя (Базарів і Павло Петрович) попросту нещасливі. Однак у цьому немає об’єктивної провини героїв Щастя в Тургенєва капризно й примхливо, не воно залежить від людини, а людина залежить від нього. Характерно, що Тургенєв поєднує “ідейних супротивників” у їхньому інтересі до Фенечке. Виникає своєрідний любовний трикутник: Базарів-Фенечка-Павло Петрович. Потай Павло Петрович відчуває потяг до Фенечке, що нагадує йому княгиню Р. Базарову ж вона подобається як молода, гарна жінка.

Крім того, у цьому “залицянні” смутно вгадується й сильна образа на Одинцову, що отвергнули його почуття. Однак ні почуття Павла Петровича, ні інтерес Базарова не зустрічають взаємності у Фенечки. Несподівані переслідування Базарова кривдять неї, але точно так само їй важко й увага Павла Петровича: “Вони мене всі лякають. Говорити – не говорять, а так дивляться мудро”, – скаржиться вона на пильні погляди Кірсанова. Сама ж Фенечка любить Миколи Петровича, що небагато соромиться й цієї любові, і свого віку, і свого почуття до Фенечке.

Кульмінацією всіх цих взаємин є дуель, що, як це ні парадоксально, оголює те краще, що приховано в обох “суперниках”: лицарство Павла Петровича, його каяття у власній зарозумілості, здатність до тверезої оцінки ситуації й людську уразливість Базарова, його хоробрість, шляхетність У романі є ще одна паралель: сильна, всепоглинаюча пристрасть Базарова відтінена безневинним, поетично одухотвореним почуттям Аркадія до Каті Одинцової. На відміну від невдачі Базарова, історія молодого Кірсанова закінчується щасливо: він жениться на Каті Одинцової. Однак це не означає, що фатальна, трагічна любов Базарова протипоставлена “тихому, умиротвореному” почуттю Аркадія. Для Тургенєва почуття обох героїв однаково коштовні. Згадаємо сцену пояснення Аркадія й Каті “Він схопив її більші прекрасні руки й, задихаючись від захвату, пригорнув їх до свого серця.

Він ледь стояв на ногах і тільки повторював: “Катя, Катя… “, а вона якось безневинно заплакала, сама тихо сміючись своїм сльозам. Хто не видал таких сліз в очах улюбленої істоти, той ще не випробував, до якого ступеня, завмираючи весь від подяки й сорому, може бути щасливий на землі людин”. У словах цих – жаль про трагічні, зламані долі Базарова й Павла Петровича.

Любов, як і краса, як і мистецтво, була якоюсь вищою силою у світосприйманні Тургенєва Через любов, мистецтво, красу письменник “осягав безсмертя”. Це були ті сили, які протистояли приреченості людського життя, тлінності людського буття. У шлюбі з Фенечкой знаходить сімейне щастя й Микола Петрович.

Чудова картина сімейного обіду в будинку Кірсанових, намальована Тургенєвим тепло й з любов’ю: Микола Петрович, Фенечка й Митя, що сидить поруч, Павло Петрович, Катя й Аркадій… “Усім було трошки ніяково, трошки смутно й, по суті, дуже добре. Кожний прислужував іншому із забавною предупредительностию… Котячи була спокійніше всіх: вона довірливо поглядала навколо себе, і можна було помітити, що Микола Петрович уже встиг полюбити її без пам’яті”. Цією сценою письменник ще раз нагадує нам, що любов, сім’я, повага й довіра – от ті вічні цінності, заради яких варто жити.

Закінчується роман описом сільського цвинтаря, де похований Євгеній Базарів “Яке би жагуче, грішне, що бунтує серце не зникло в могилі, квіти, що ростуть на ній, безтурботно дивляться на нас своїми безневинними очами… “, – пише Тургенєв. Людина смертна, а любов, як і природа, вічна






З усіх утрат утрата часу найтяжча.
Тема любові у романі І. С. Тургенєва “Батьки й діти”