Художній простір роману “Кентавр”
Джон Хойєр Апдайк – відомий американський письменник, журналіст, лауреат престижних літературних премій – Пулітцерівської (1964) та Вищої премії національного об’єднання літературних критиків (1984). Автор відомої тетралогії про Кролика: “Кролику, біжи!” (1960), “Повернення Кролика” (1971), “Кролик розбагатів” (1981), “Кролик відпочиває” (1990). Автор досліджує побут, звичаї та психологію сучасного покоління матеріально забезпечених американців у романах “Парі” (1965), “Місяць відпустки” (1975), “Давай поберемося”
Джон Апдайк народився в американському містечку Шиллінгтон (штат Пенсильванія), у сім’ї шкільного вчителя. З дитинства стикався з проблемами людей середнього класу, знав їхній побут та звичаї. Згодом містечко Шиллінгтон з його мешканцями постане зі сторінок його автобіографічного роману “Кентавр”, а життя пересічного американця стане наскрізною темою творчості письменника.
Майбутній письменник
Широке визнання письменникові приніс його роман “Кролику, біжи!” (1960), проте найкращим у його доробку вважається роман “Кентавр” (1963).
Жанр твору важко визначити однозначно: дослідники визначають його як роман-міф, кінороман, соціально-філософський роман, пасторальну елегію в поєднанні різних форм (ідилія, гімн, некролог, любовна лірика, елегія, епітафія). Розбіжності обумовлені новаторським характером твору та його жанровою та стилістичною багатоплановістю.
Художній простір роману утворюють два шари – міфологічний та реалістичний. У романі існують, часто неподільно, циклічний (міфологічний) та конкретно-історичний вимір часу. Тому вічне, позачасове, стикається з реальним, хронологічним перебігом подій. Апдайк звертається до давньогрецької міфології, аби розповісти не тільки про поодиноку долю “маленької людини” Америки кінця 40-х, а й про вічні закони буття. Він звертається до глобальних морально-філософських проблем, таких як людина і доля, сенс буття, смерть і безсмертя, земне і небесне в природі людини.
Події реалістичного шару роману охоплюють декілька днів у січні 1947 року і відбуваються в містечку Олінджер, штат Пенсильванія. Фабула роману, на перший погляд, є цілком реалістичною і відтворює ланцюг подій у житті пересічного чоловіка і його сім’ї: вчитель Джордж Колдуелл та його син-учень на старенькій машині, попри довгі збирання та випадкові зустрічі дорогою, добираються до школи, де на них чекає звичайний робочий день. Після уроків батько відвідує лікаря, підозрюючи у себе злоякісну пухлину. Через пошкодження машини та негоду вони повертаються додому за два дні, ночуючи в готелі та в колеги Віри Гаммел. На третій день, змучені, вони потрапляють додому. Пітер застудився, а батько одержав повідомлення від доктора, що пухлини не виявлено…
Про події цих днів з свого дитинства, про свого покійного батька Джорджа Колдуелла багато років потому з глибоким і світлим почуттям згадує його дорослий син – Пітер Колдуелл. Складна композиція роману надає можливості робити екскурси в минуле і у майбутнє, перемежовуючи часові шари, перетинаючи реально-побутовий план з міфологічним.
У контексті філософської проблематики твору – людської смерті і безсмертя – фабула набуває додаткового символічного значення: шлях від смерті – до безсмертя, в основі якого проглядається архетип воскресіння. У світлі такого розуміння ідейного задуму твору розкривається філософська глибина образів, а композиція допомагає поєднати реалістичний і міфологічний аспекти роману. Автор веде читача від земного, конкретно-історичного сприйняття роману – до позачасового, космічного розуміння образної структури твору.
Головний герой твору Джордж Колдуелл – добрий і чуйний дивак, ранимий і невпевнений в собі, проте надзвичайний знавець свого предмета, закоханий у науку. Він страждає через черствість та несправедливість начальства, безсердечність учнів, повсякденні негаразди, що його спіткають. Так, на уроці з біології один з учнів наносить йому важке поранення: вціляє сталевою стрілою в ногу.
Син Пітер, учень тієї ж гімназії, водночас соромиться і жаліє свого батька. Його дратує і чудернацький зовнішній вигляд, і невміння постояти за себе, і навіть безмежна батькова щирість, бо нею користуються ниці люди. Тільки згодом він зрозуміє, що жив поряд з особливою людиною, здатною до самопожертви і сповненою безмежної любові до людей.
Художнім двійником Джорджа Колдуелла в міфологічному плані роману є божественний кентавр Хірон, який, за міфом, був поранений отруєною стрілою своїм найкращим учнем Гераклом і мав через те довічно нестерпно страждати. Великий учитель, вихователь легендарних героїв Хірон пожертвував дане йому безсмертя на користь Прометея. За великодушне самозречення Хірона Зевс возніс його на небо, засвітивши сузір’я Стрільця. Міфологічним двійником Пітера Колдуелла у романі постає Прометей, який отримує в спадок “батьківське безсмертя” – безмежну щирість його душі.
Міфологічні герої та ситуації прозоро співвідносяться з подіями реального життя; майже всі персонажі представлені у двох вимірах: у буденному та легендарно-міфологічному. Директор гімназії Зиммерман дорівнює Зевсу, вчителька фізкультури Віра – Афродиті, лікар Епплтон – Аполлонові. Письменник у кінці роману розміщує незвичайний словник міфологічних паралелей, де майже кожний герой сучасності має міфологічну проекцію, і, навпаки, античні боги та герої набувають характерних рис мешканців позаштатного містечка.
Разом з тим, роман звертається до гострих соціальних проблем повсякденного життя “маленької людини”: постійне безгрошів’я вчительської родини, невпевненість у завтрашньому дні, побоювання за подальшу долю сина і прагнення дати йому гарну освіту. Письменник стурбований і моральним занепадом американців: в Олінджерській школі панують підлабузництво, розпуста, хабарництво, ницість; у невеличкій кав’ярні поблизу школи роздмухуються неофашистські гасла; молоді люди прагнуть розваг замість наук, дорослі – грошей натомість совісті.
За зізнанням Апдайка, письменник прагнув, аби міфи і реальність, взаємно проникаючи, доповнювали одне одного і створювали певну оболонку сучасного міфу. Джон Апдайк через подвійну природу твору намагався підкреслити вічність морально-естетичних проблем, піднятих у його романі, незмінність людської природи, довічність боротьби добра і зла, невіддільність “землі” і “неба”, божественного і людського в душах героїв.
Лейтмотивом твору стає мотив пошуку сенсу життя, який загострюється передчуттям смерті через невиліковну хворобу головного героя. Джорджа Колдуелла бентежить думка про забуття, про безплідність людського життя, він шукає смисл свого перебування на землі. Відстань у часі – Пітер веде оповідь вже багато років по смерті батька – надає змогу зрозуміти цей смисл і відчути його вагомість. Джордж Колдуелл залишився в серцях його учнів справжньою людиною, взірцем для наслідування молодого покоління вчителів. Та найголовніше – він виростив свого сина гарною і чуйною людиною, яка знайшла свій шлях у житті.
Міфологічна подвійність образу Колдуелла-Хірона веде до думки про значущість земного шляху скромного вчителя і доброго батька, вагомість його духовної щирості, що не вмирає, а переходить у спадок дітям та учням.
Міф – багатозначний термін: 1) розповідь про богів, героїв, надприродні сили та ін., які брали участь у творенні світу; 2) узагальнено-цілісне сприймання дійсності, що характеризується нерозчленованістю реального й ідеального та виявляється на рівні підсвідомості; 3) спосіб художнього мислення, який знаходить відображення в організації літературного твору.
Міфологізм (грецьк. mythos – “слово”, “переказ”) – спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури.
Мотив (фр. motіf, від лат. moveo – “рухаю”) – тема ліричного твору або неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула (сюжет): мотив відданості вітчизні, жертовності, зради коханого тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)