Проблематика та система образів роману Г. Г. Маркеса “Сто років самотності”

Роман “Сто років самотності” надруковано 1967 року в Буенос-Айресі. Успіх був приголомшливий, за три з половиною роки наклад склав понад півмільйона примірників, що для Латинської Америки було сенсацією. Саме у відгуках про роман прозвучав термін “магічний реалізм”. Рисами “магічного реалізму” стало звернення до міфологічних традицій, причому цього разу це був не біблійний або античний, а місцевий індіанський (чи африканський) міф.

Разом із міфом у сучасну латиноамериканську прозу прийшли й спроби осмис­лення етноісторії,

філософські ідеї та жанрові форми, підказані місцевим фолькло­ром: ліричні пісні, примовки, заговори тощо. Звідси й особлива ритміка, образність і особливий підхід до зображення дійсності, що дозволяє зрощувати сферу зазем – леності побуту зі сферою глибин ментальності й культури. Роман “Сто років само­тності” – це книга, у якій на прикладі шести поколінь родини Буендіа зображено історію Латинської Америки, а також історію цивілізації загалом. Здається, цілий світ набирає образу села Макондо. На прикладі цього поселення й родини Буен­діа автор досліджує еволюцію свідомості людини. Це історія від створення
світу че­рез освоєння земель першопоселенцями, парадоксальність історичних контактів із Європою, через добу громадянських війн та низку любовних історій веде до вими­рання роду Буендіа через головну хворобу, властиву їм від початку, – самотність.

Імена багатьох членів родини символічні: патріарх-засновник Хосе Аркадіо – представляє добу патріархальної Аркадії. Його нащадок Ауреліано Буендіа (пол­ковник) має в корені імені частину, що означає золото (аиаші), він – дитя доби первісного накопичення капіталу. А останній у цьому роді, Ауреліано Бабілонья (співзвучне з Вавилоном, що впав під тягарем власних гріхів), й поготів повертає чи­тача до первісного хаосу. Історія постає у романі як замкнене коло, хоч ім’я родини теж досить символічне: Буендіа – це “добрий день” іспанською, а його історія по – кіикана розірвати коло історичної самотності латиноамериканської культури. Ціла низка рис цієї оповіді Маркеса свідчить про належність твору до “магічного реаліз­му”: міцне карнавальне начало роману; двоїстий персонаж – хитрун на ім’я Мель – кіадес, циган – посередник між замкнутим світом Макондо й відкритим, розімкну – тим світом ззовні; дуалізм буття, нероздільність життя і смерті, взаємопроникнення двох світів і багато іншого. Цікавою є побудова системи образів. Усього в родині двадцять два родичі у різних поколіннях, чиї імена, варіюючись, повторюються. На віщо? Це свідчить про відмову від об’ємної індивідуальної характеристики, бо не в індивідуаіьностях справа. Ці образи значною мірою умовні. Це виявляє згорток, що з’являється у кінці й показує умовність зображеного, адже історія Буендіа, як вияви­лося, не відбувається насправді, а лише в уяві останнього представника роду Буен­діа, що читає чудернацькі письмена чаклуна – цигана Мелькіадеса. Отже, говорячи про головну проблему роману, слід зазначити, що всередині самого твору закладено дискусію про те, що являє собою розповідь: Біблійну модель від Сотворіння до Апо­каліпсису чи циклічність міфологічного часу. Ате так чи інакше головною є про­блема історії людства і цивілізації, представлена в алегоричній формі за допомогою “магічного реалізму”, через переплетення реального й нереального.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Проблематика та система образів роману Г. Г. Маркеса “Сто років самотності”