“Витязь Янош’ – фольклорно-казкова поема про героя з народу
Перші хвилини 1823 року. Невеличке містечко Кішкереш, що в Угорщині. У родині збіднілого угорського дворянина народжується дитина – хлопчик, якому судилося стати окрасою не тільки угорської, а й світової літератури. Це Шандор Петефі. На стіні будинку, у якому поет провів останню ніч свого життя, вирізьблено слова: “Тут він був ще людиною, звідси вийшов у свій великий шлях, щоб стати зорею. Сяйво її вічне”. І справді, ясною, незгасною зорею сяє нам з літературного Олімпу творчість відомого поета.
Хоч батьки його були людьми невеликих статків,
Один із таких творів – поема-казка “Витязь Янош”, яка має чітку, яскраву фольклорну основу. Уже з перших рядків поеми автор знайомить нас з головним героєм Янчі – майбутнім витязем Яношем. Далі поет веде нас у свій неповторний світ поезії, у якому все дивує: велетні, витязь-богатир, якому судилися далекі мандри, незвичайні пригоди, де на нього чекають небезпечні випробування, з яких він з честю виходить, чарівна країна фей і нарешті зустріч із коханою.
Але разом із тим ми бачимо у цій поемі-казці і цілком реальні речі: тяжкі поневіряння хлопчика-пастушка, його коханої дівчини, сироти Ілушки, над якою збиткується зла мачуха.
У центрі поеми – витязь Янош. Спочатку ми бачимо його бідним пастушком, який не має ні батька, ні матері і змушений заробляти на шматок хліба у багатія. І єдиною його радістю було кохання до бідної дівчини-сироти Ілушки. Але коли на пасовиську у нього пропадають вівці, хазяїн, розгнівавшись, ледве не вбиває Яноша, і той вирушає у мандри – шукати щастя по світу. І тут його характер, сила волі, самовладання виявляються на повну силу. Зустрівшись із розбійниками, він не тільки не лякається їх, а й знищує, коли ті поснули.
Добраніч, – Янчі їм, – будити вас не буду,
Підніме сурма вас у день Страшного Суду.
Ви світло багатьох очей згасили в світі.
Я вічну тьму нашлю на вас, кати неситі.
Далі стежка привела Яноша до гусарського полку. Мужньо й відважно воює він із турками і навіть визволяє з полону французьку принцесу, батько якої на радощах хотів одружити її з Яношем. Але, зберігаючи вірність коханій Ілушці, він відмовляється від принцеси й королівського трону.
Отже, забудь мене, красуне королівно.
Я Ілушку свою кохатиму все рівно.
Й не буде у житті для мене важче втрати,
Хай навіть смерть сама мене не схоче брати.
Проте коли нарешті прийшов він після мандрів у своє село, то дізнався, що кохана його померла, “бо було і горя й сліз у бідної немало, а мачушина злість вкінець її зламала”.
І знову в розпачі вирушає у Далекі мандри витязь Янош. Доведеться пройти йому через небезпеки й злигодні, аж поки дістанеться він до країни фей, де й станеться диво: воскресне його кохана Ілушка. У царстві фей Яноша й Ілушку повінчали й вибрали на царство. Так врешті-решт витязь Янош зазнав щастя й долі.
В образі витязя Яноша Ш. Петефі показав розбуджену силу народу, який здобув собі щасливе заможне життя. Саме таким – вільним і щасливим – і хотів бачити свій народ його великий син Шандор Петефі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)