Якби Ленського не було вбито на дуелі… (Роздуми про можливу долю героя)

Дохнула буря, цвет прекрасный

Увял на утренней заре,

Потух огонь на алтаре!..

О. С. Пушкін

У романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”, як і в однойменній опері П. І. Чайковського, є дві найсильніші сцени, що вражають читача і глядача. Це остання зустріч Тетяни й Онєгіна і загибель Ленського на дуелі. На наших очах відбуваються дві трагедії, з якими важко змиритися. Хочеться перегорнути сторінки і повернутися назад, туди, де Онєгін закоханий і щасливий знайденим сенсом життя, надіями (майже як Ленський у свій час), а юний поет ще живий,

і ніяких думок про дуелі, про смерть.

Зі смертю примиритися важко. Особливо, якщо гине молода людина,

В чьем сердце билось вдохновенье,

Вражда, надежда и любовь,

Играла жизнь, кипела кровь…

І гине не на бойовищі, коли важко уникнути смерті, коли в людини немає вибору, а безглуздо:

Во цвете радостных надежд,

Их не свершив еще для света,

Чуть из младенческих одежд,

Увял!

Що міг би зробити для світу Володимир Ленський, якби не був убитий на дуелі? Пушкін, прощаючись з Ленським, теж думав про його можливу долю: красень, молодий, шанувальник Канта, поет.., він міг би згодом стати філософом, ученим,

справжнім, серйозним поетом:

Быть может, он для блага мира

Иль хоть для славы был рожден;

Его умолкнувшая лира

Гремучий, непрерывный звон

В веках поднять могла.

Поэта, быть может, на ступенях света

Ждала высокая ступень.

Адже сам Пушкін теж колись писав романтичні вірші, був легковажний і запальний. Роки, досвід зробили б палкого юнака мудрішим, серйознішим… Він знайшов би свій шлях у житті, зустрів би багатьох чудових, цікавих людей, свою справжню любов, жив би справжнім, а не книжковим життям.

А может быть и то: поэта

Обыкновенный ждал удел.

Прошли бы юношества лета:

В нем пыл души бы охладел…

Далі Пушкін малює для Ленського картину можливого звичайного життя, у якому б герой жив у селі, щасливий, безпечний, носив би халат, пив, їв, нудьгував, товстів, поки помер би серед дітей, галасливих жінок і лікарів. Могло б бути і так. Його страждальницька тінь… понесла з собою святу таємницю…

Але як би там не було, якби не дуель – у Ленського попереду було б ціле життя. Як би воно не склалося, це краще за безглузду смерть у вісімнадцять років.

Поэта память пронеслась

Как дым по небу голубому,

О нем два сердца, может быть,

Еще грустят…

Це Тетяна й Онєгін. їх теж щастя обмине. Але навряд чи вони хотіли б помінятися долею з Ленським.






Мої роздуми над прочитаним твором мартин боруля.
Якби Ленського не було вбито на дуелі… (Роздуми про можливу долю героя)