“Висока честь: прийняти смерть за любий рідний край” (життя і творчість Миколи Вороного)
Про життя видатного українського поета відомо небагато, адже він не залишив нам своїх спогадів, автобіографії. Збереглося лише декілька листів та 32 сторінки в учнівському зошиті, які Микола Вороний написав про себе на прохання О І. Білецького. І та розповідь є чи не єдиним джерелом, з якого можна дізнатися про поета.
Батько Вороного походив із селян, був онуком кріпака, правнуком гайдамаки. Мати була з роду Колачинських, з якого походив Прокіп Колачинськимй – ректор Києво-Могилянської академії в 1697-1702 роках. Саме від матері майбутній
Відомо, що під час навчання в реальних училищах Харкова і Ростова Микола Вороний захопився політикою, познайомився з народниками, читав і поширював заборонену літературу За це його виключили з училища і заборонили проживати в столиці та великих містах Російської імперії. Щоб здобути вищу освіту,
Вороний їде до Відня, вступає до Віденського університету, а згодом переїжджа” до Львова, де продовжує свою бсвіту на філософському факультеті Львівською університету.
Молодий поет познайомився і подружився з Іваном Франком, був актором
Микола Вороний згадував: “Доведений до відчаю, я хотів позбавити себе життя”. Він розпалив пічку, затулив комин і ліг на ліжко. Чад наповнив хату і став душити його, аж раптом почувся крик малого сина. Якась сила підхопила Вороного, штовхнула в двері. Він упав на сніг і довго не міг отямитися. Пізніше трагедія кохання вилилась у сповнені невимовного болю віршовані рядки.
Лютнева революція 1917 року захопила поета. Він повірив у те, що Україна стане вільною:
Ганебні пута Ми вже порвали І зруйнували Царський трон За Україну, За її долю, За честь і волю, За народ!
Цей вірш став маршевою піснею, яка кликала патріотів на боротьбу. Але насильство громадянської війни, смерть тисяч безневинних людей справили на поста гнітюче враження, і він емігрує’за кордон. Та з часом глибока туга за рідним краєм стає такою нестерпною, що Вороний не зважає на перестороги друзів і повертається в Україну. Незабаром влада нагадає йому і зв’язок з Петлюрою, і його “буржуазну” творчість, і дружбу з закордонними письменниками. 7 червня 1938 року Миколу Вороного розстріляли. На довгі роки творчість талановитого письменника була забута, і тільки в 90-ті повернулася до читача.
Серце Миколи Вороного “тяжко боліло за Україну, за волю”. Про що б не писав поет, завжди в його творах був присутній образ рідної землі – “заповітний сад, де розквітали найкращі квіти рідної краси, вона сама – найвища краса, найдорожча, найсвятіша”.
Моя девіза – йти за віком І бути цілим чоловіком.
“Бути цілим чоловіком” для Миколи Вороного означало любити свою землю, свій народ, будити пам’ять співвітчизників, боротися за волю і незалежність України.