Вибір жінок Світязя
Люблю я весь народ! В обійми я приймаю
Всіх днів минулих, всі прийдешні покоління,
Усіх до лона пригортаю.
Як батько, приятель, як муж коханий;
Народу радість хочу дати,
Ним всесвіт хочу здивувати, –
Йому до щастя тут шукаю шлях незнаний.
Ці слова належать видатному польському поету Адаму Міцкевичу. Бог нагородив його чудовим талантом митця, випробування долі не зламали, а загартували його. Коли я чув розповіді про розшматовану Польщу, про намагання поета допомогти рідній землі, я зрозумів, що значить бути патріотом. Совістю
Народився майбутній поет неподалік від містечка Новогрудок, у Білорусії, захопленій Литвою. Батько був збіднілим шляхтичем, тож Адам не належав до “золотої молоді”, з дитинства захоплювався народними легендами, переказами, піснями. Пізніше він навчався у Віденському університеті, стає членом таємних патріотичних організацій. Звичайно, починаються переслідування, поет мусить залишити батьківщину. Але ніхто і ніщо не заставить його перестати бути патріотом, полум’яним словом допомагати
Усна народна творчість приваблює поета, він прагне втілити правду народу. Особливо захоплюють вчинки героїв минулого, їх патріотизм.
Саме в цей період написана балада “Світязь”.
Світязь – це озеро, яке розташоване на Україні, у волинській області. Мабуть, через Те, що воно належало протягом історії до багатьох держав, про Світязь народ склав багато переказів, легенд. Саме одна з них лежить в основі однойменної балади.
Коли читаєш твір Міцкевича, наче бачиш це чудове озеро:
Станеш, затримавши подих:
Зорі побачиш вгорі й під собою,
Місяць у небі і водах.
І поринаєш у світ легенди…
Страшно бути біля води, особливо проти ночі. Чути якийсь жіночий стогін, брязкання зброї, грім над водою. Яку таємницю зберігає Світязь, про що може розповісти нащадкам? Ось з Божого благословення закидають невід:
Ні, не страховище – жінку впіймали
Кучері білі, уста, мов корали
Очі великі і сині.
Аж ось чуємо розповідь княжни. Колись тут лежала держава Туганів. Та ось прийшла біда: на сусідів напало царське військо з Русі. Князь вирішує допомогти, але вагається:
Як власних підданців
Сам на поталу я кину?
Світязь не має ні мурів, не шанців
Та юна княжна заспокоює батька. Вона розповідає, що бачила сон, наче янгол візьме під охорону місто. Батько поспішає на допомогу другу, та саме в цей час приходить велика біда. На незахищений Світязь нападають вороги. У місті залишилися лише діди та жінки. Вони і приймають рішення:
Вбиймо себе, бо загибель вже близько.
Смерть від ганьби урятує!
Озеро поглинає жителів, даруючи їм безсмертя. І досі на дзеркалі води Світязя милуються Божим світом чудові купави, нагадуючи нащадкам про подвиг простих жінок, про їх безмежну гордість, про любов до батьківщини. І ці тендітні квіти наче звертаються до нащадків – а що зробили ви для своєї Батьківщини?
…Закінчена балада, але ні сучасникам Адама Міцкевича, ні нам не дає спокою це запитання. І в цьому, я впевнений, заклик поета, громадянина і патріота.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)