Твір за романом “Мертві душі”
Завдання: “Мертві душі” – історія хвороби, написана майстерною рукою. Задум твору. Сенс назви поеми. Робота над текстом першого розділу. Враховуючи родову та жанрову специфіку “Мертвих душ”, ми, як і більшість методистів, вважаємо: найбільш доцільний шлях їх аналізу – слідом за автором. Переконаний, що осягнення твору може бути досягнуто через усвідомлення не тільки того, що зображено, але і як це виконано, у зв’язку, з чим питання художньої майстерності письменника, поряд з ідейним змістом, повинні стати невід’ємною частиною
Сюжет твору підказав письменнику в 1835 р. Пушкіним. Захопившись фігурою авантюриста, який скуповує у поміщиків померлих
Однак у міру поглиблення теми у свідомості Гоголя починає наполегливо визначатися інша, не комічна стихія твору у вигляді ліричних відступів серйозного і патетичного характеру. Так, вже 12 листопада 1836 р. в листі до В. А. Жуковському з-за кордону, куди Гоголь поїхав відразу після невдалої, як йому здавалося, прем’єри “Ревізора”, він ділиться своїм задумом: “Якщо зроблю це творіння так, як потрібно його зробити, то… який величезний, який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться у ньому! “Останні слова переконливо свідчать про трансформації колишніх намірів і мети – зобразити Русь” з одного боку “. Задум нового твору нескінченно розширився. Тепер воно починає бачитися як грандіозна тритомна епопея про життя всієї держави, всієї російської нації. Перебуваючи за кордоном, Гоголь протягом кількох років багато і наполегливо трудиться над “Мертвими душами”. Друзі письменника, вся прогресивна громадськість з нетерпінням очікували завершення цієї роботи. Нарешті, наприкінці 1841 р. він приїхав в Росію, щоб друкувати перший том своєї поеми.
Коли письменник представив свій рукопис до Московського цензурний комітет, вона викликала справжню паніку. За спогадами самого Гоголя, один з цензорів, займав місце голови, ледь почувши назву “Мертві душі”, закричав “голосом древнього римлянина”: “Ні, цього я ніколи не дозволю: душа буває безсмертна! Мертвою душі не може бути; автор озброюється проти безсмертя “.
Як тільки йому пояснили, що мова йде про ревізьких душах, сталася ще більша метушня: “Ні! Цього й поготів не можна дозволити… це означає проти кріпосного права “.
Лунали й інші голоси на цьому засіданні: “Що ви не кажіть, – обурювалися цензори, – а ціна (не сама можливість продажу! – Н. Ж-), яку дає Чичиков, ціна два з половиною, яку він дає за душу, обурює душу. Людське почуття волає проти цього, хоча, звичайно, ця ціна дається за одне ім’я, написане на папері, але все ж це ім’я – душа людська, вона жила, існувала… “Такою була перша реакція офіційних осіб на гоголівську поему, і письменник поспішив забрати рукопис з Московського цензурного комітету. У цей час у Москві перебував Бєлінський, який збирався їхати до Петербурга, і Гоголь передав йому рукопис, щоб він спробував опублікувати її там, в іншій столиці. За допомогою друзів Гоголя – П. А. Плетньова і В. Ф. Одоєвського – Бєлінському дійсно вдалося порівняно швидко отримати дозвіл цензури, і вже 20 травня 1842 “Мертві душі” вийшли з друку.
Що ж означало її назву – це несподіване, майже не зустрічалося (або зустрічалося дуже рідко) у повсякденній мові словосполучення “Мертві душі”?
Безкінечно глибокий і постійно мінливий зміст цієї ємної формули, яку Гоголь виніс у заголовок своєї книги, починає відкриватися кожному в міру того, як він буде в неї вчитуватися. Перш за все, це, звичайно, померлі селяни, ще не виключені з “ревізькій казки”. Але Чичиков скуповує мертвих абсолютно так само, як якщо б він скуповував живих селян – за тими ж правилами, з дотриманням тих же формальних юридичних норм. Так за гоголівської формулою “мертві душі” починають виникати образи реальних селян, яких поміщик владний продати, купити. До речі, і один з поміщиків, кого відвідав Чичиков, Собакевич, буде з ним торгуватися так, як ніби він дійсно продає реальних людей. Чичиков ж стане пропонувати ціну значно меншу – як би за товар більш низької якості.
У загальному змісті твору їй належить винятково важлива роль: тут читач знайомиться майже з усіма дійовими особами поеми – Чичикова, Собакевичем, Манілова, Ноздрьовим, чиновниками, тут відбувається зав’язка афери з мертвими душами і міститься як би ескіз того, що розкриється в наступних розділах.
Перша глава порівняно невелика за обсягом, тому бажано, щоб учитель виразно її прочитав на уроці цілком. Якщо такої можливості все ж немає, то слід в першу чергу зупинитися на таких епізодах: в’їзд Чичикова у губернію, опис цього міста, візити Чичикова, опис губернського балу. У процесі читання проведіть необхідну словникову роботу, розуміючи значення незрозумілих для учнів слів: каніфасовие панталони, демікотоновий сюртук, сбітенщік, колезький радник, надвірний радник, мав на шиї Анну, зірка і т. п.
На балу у губернатора присутніх чиновників Гоголь розділив на “товстих” і “тонких”, і цей принцип диференціації у вищій мірі виправданий, бо зовнішній вигляд – єдине, що відрізняє один від одного цих нероб, зайнятих виняткова “обідами” і “закусками”, де головною розвагою щ стають танці, гра в карти та пустопорожні розмови про коней, собак, більярдної гри і т. д. Порівняння чиновників з мухами виразно підкреслює їх настирливість, неробство і марність, непотрібність.
З подальшого розповіді з’ясується, що Чичиков – невтомний і безпринципний хижак, ні перед чим не зупиняється, який виявляє незвичайне вміння пристосовуватися до будь-яких людей і будь-яких обставин. Безлика зовнішність – перший своєрідний сигнал: перед нами людина, що ховає своє справжнє обличчя. Не випадково буквально через кілька сторінок Гоголь помітить: ” про себе приїжджий… уникав багато говорити “. Ознайомившись з містом, Чичиков завдає візити всім великим чиновникам міста: “був з пошаною у губернатора”, потім у прокурора, голови палати, поліцмейстера і т. д. – і дуже швидко завоював їх симпатії і прихильність тим, що вдало зумів підлеститися кожному і підтримати будь-яку розмову: “про кінському заводі”, “про хороших собак”, “про чесноти”, “про виробленні гарячого вина” і т. д.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)