Аналіз поеми Мертві душі Гоголя Н. В


1. Д. Н. Овсянико-Куликовский Герцен писав: “… “Мертві душі” Гоголя – дивна книга, гіркий докір сучасної Русі, але не безнадійний. Смутно у світі Чичикова так, як смутно насправді; і там, і отут одна розрада – у вірі й сподіванні на майбутнє Але віру цю заперечувати не можна, і вона не просто романтичне сподівання вгору, а має реалістичну основу…” “Герцен відразу вловив поетичну ідею Гоголя: дійсності, зображеної в рисах різко негативні, вульгарної життя, моральній і розумовій темряві протипоставлене “молодецтво” російської людини, широкий розмах “широкої російської натури”.

В образах Новосибірських, Плюшкиних, Манилових, Собакевичей представлене “моральне перекручування натури російської людини”. Достоїнства, до яких ці люди прагнули, стали карикатурними й, будучи багаторазово перебільшені й перекручені, перетворилися в недоліки: Манилов, що бажає бути приємним, сприймається всіма як слащавий і вкрай неприємна людина, Ноздрев, що спілкується з усіма на-рівних, перестає кого-небудь поважати й сприймається просто як грубіян і дебошир і т. д. Поміщики, зображені в другій частині книги, представлені нам зовсім інакше: справи в них ідуть краще, вони не так карикатурні, як Манилови й Собакевичи. Отчого?

Тому, що ці люди утворені, “не далекі розумових інтересів”. “У дорогу, у дорогу!” – такий живе

гасло Гоголя… Тут протягає стихій-; ное потяг – “у дорогу, у дорогу”. Тут ясно видний психологічний мотив,; який можна назвати потребою бігти від свого суспільного середовища, зануритися в іншу, чужу, де можна бути самотнім, самим собою, де не буде суспільних зв’язків і зобов’язань.

” Якщо уважно вчитатися в гоголівські рядки, стає зрозуміло, що серйозне спілкування з Маниловими й Собакевичами навряд чи можливо. Із цього миру можна лише втекти, виїхати, як це робить Чичиков. Але Чичиков їде не зі своєї волі, а під тиском обставин.

Не посадили б Чичикова у в’язницю (звідки він, втім, утік), він би довго мандрував по Росії 2. Інші критики (загальний огляд) “Мертві душі” – це добуток про наше життя, про безнадійну тугу російської людини по щастю. Головний герой Чичиков комічний, смішний, але в ньому ми бачимо знамення часу, що вимагає від людини не сили духу й волі, не мудрості й любові, а кмітливості, хитрості, послужливості. Чичиков не знав, як інакше він може пробитися в житті, крім як обманом.

Кому він зробив зло, пропонуючи купити по паперах давно померлих кріпаків? Нікому. Якщо судити із цього погляду, то Чичиков лише собі приніс нещастя, лише на свою голову накликав лихо, прагнучи пустити пил в очі навколишньої й стати богатим у них очах Поміщики, з якими зустрічається Чичиков, зображені карикатурно. Гоголь шукає й не знаходить нехай не ідеального, але гарного поміщика, поміщика-хазяїна, який би не вважав мертві душі, а був зайнятий справою. Що її ми бачимо під час поїздок головного героя?

Манилов слащав до відрази, Ноздрев грубий і неосвічений, Плюшкин втратив людський вигляд від прагнення до накопичення, забувши, що гроші він заробляє не для грошей, а для себе самого, Коробочка намагається не продешевити, продаючи вже померлих селян, Собакевич позбавлений усякого почуття не те що прекрасного, але навіть будь-якого натяку на красу, у нього все рационально, все удобно й все одинаково огидно. Що це? Невже це наша країна, невже люди в ній так погані. Гоголь шукає відповідь на це питання.

Ні, він не ненавидить своїх героїв уже тому, що в кожного з них є душу. Ми випробовуємо жалість до Плюшкину, що живе на самоті, що відмовляє собі у всім і має предосить грошей для нормального життя. Стає зрозуміло, що Манилов слащав, але не від неповаги до людей, а іn якогось внутрішнього страху бути нелюбимим, зневажуваним, він намагається догоджати всім і вся Гоголь співчуває своїм героям, адже їхнє карикатурне життя – це їхнє лихо, а не провина. А Чичиков?

Якщо щось і може обурити в його діях, то слово “душі” і прагнення “здаватися, а не бути”. Чичиков не хоче працювати, він зна-з г, що своїм розумом не дослужиться ні до чинів, ні до грошей. Він купує “душі”, адже саме так називалися кріпаки на Русі. Собакевич, продаючи своїх селян, розхвалював їх, немов вони були жими й могли чимсь придатися Чичикову.

Зла іронія автора звучить у словах (обакевича. Росія Гоголя – це країна, у якій можливо придбати популярність і. іk, як зробив це Чичиков, ставши власником мертвих душ. Країна-Казка, міфічна країна, де людська спритність не шает границь, де розум весь звернений до світлого майбутнього, що, може бути, так ніколи й не прийде, але вся російська людина перебуває в тяжкому очікуванні: коли ж, коли?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Подальше життя нори.
Аналіз поеми Мертві душі Гоголя Н. В