“Мертві душі” М. В. Гоголя. С. міст назви й своєрідність жанру

1. Особливості художньої манери Гоголя. 2. Зміст назви добутку. 3. “Поема” про мертві душі як особливий жанр 4. Наступність творчості письменника. Питая ненавистю груди, Вуста озброївши сатирою Проходить він тернистий шлях Зі своєї карающею лірою… …З усіх боків його клянуть, И тільки труп його увидя, Як багато зробив він, зрозуміють И як любив він, ненавидячи. Н. А. Некрасов Цей вірш Н. А. Некрасова написано після смерті поета, але в ньому виражений сенс життя й творчості М. В. Гоголя.

Його художній стиль як письменника відрізнявся тонким

почуттям міри, художнім тактом, разючою сатиричною глибиною, і при цьому всього його добутку, навіть самі їдкі, дивно ліричні й перейняті величезним почуттям любові до рідної країни Гоголю належать слова, які можна вважати девізом його творчості “Хто ж, як не автор, повинен сказати святу правду!” Ця правда, багатьма незрозуміл і неприйнята, говорилася їм “у благо”. Гоголь завжди хотів створити добуток, в “якому б з’явилася вся Русь”. По його задумах, це повинне було бути всеосяжний опис побуту й вдач сучасної йому Росії. Таким добутком стала поема “Мертві душі”, написана в 1842 році.

Перше видання

добутку називалося “Пригоди Чичикова, або Мертві душі”. Така назва принижувала щире значення цього добутку, викликало асоціації з авантюрним романом Цей хід був зроблений Гоголем по цензурних міркуваннях, для того щоб поема була видана. Незважаючи на гадану простоту і ясність, добуток містить у собі багато таємничого, нерозгаданого й донині.

Пошук відповідей на численні питання звичайно починається з докладного розгляду задуму добутку. Літературознавці знаходять у ній вплив гомеровского епосу, фольклорних російських і українських мотивів, сервантесовского ” Дон-Кихота”, традицій лицарського й шахрайського травестийних романів, а також інших тим світової літератури. Але більш чітко проводяться композиційні й текстові паралелі поеми з “Божественною комедією” А. Данте. У першій частині до ліричного героя є тінь давньоримського поета М. П. Вергілія, що супроводжує його в пекло.

Вони проходять всі кола пекла, перед їхнім поглядом з’являється ціла галерея грішників. Фантастичний сюжет не заважає, а, навпаки, сприяє розкриттю теми батьківщини – Італії, її долі. Гоголь задумав зобразити ті ж кола пекла, але пекла Росії Задум його був масштабний: подібно Данте, показати ходіння Чичикова спочатку по “пеклу” – перший тім “Мертвих душ”, потім “у чистилище” – другий тім “Мертвих душ” і подання “про рай” – третій. Як відомо, цей задум не був реалізований до кінця.

У завершеному виді нам відомий тільки перший тім, у якому Гоголь демонструє у всій вроді негативні сторони російського життя. Порівнюючи Росію з “пеклом” у першому томі, Гоголь намагався “підняти дух” народу, країни, що дозволило б їй покинути останнє коло пекла й перейти в чистилище, а потім і врай. Чичиков мандрує по Росії, укладаючи сумнівні угоди, але в цих пошуках видні паростки майбутньої духовної досконалості героя. Гоголь прагнув наставити Чичикова на шлях, який би з’явився відправною крапкою довгого шляху відродження в другому й третьому томах. Багато письменників першої половини XІX століття величезну роль у своїй творчості відводили темі Росії.

Вони бачили, що моральні цінності відступають на другий план, а на перший виходять матеріальні й положення в суспільстві. Кріпосне право, що лежить в основі державної політики Росії, створює задушливу атмосферу, що не дає розкритися кращим людським якостям Люди не хочуть домагатися того, що приносить користь, не цікавляться науками й мистецтвом, не намагаються залишити після себе духовна спадщина. Їх єдина й бажана мета – “збирати копійку” за всяку ціну.

У своєму прагненні до матеріальної вигоди людин готовий на все: злодійство, обман, підміну щирих духовних цінностей брехливими. Назва поеми – “Мертві душі” – несе більше значеннєве навантаження. Гоголь як художник слова не жалує фарб, щоб показати читачеві духовне спустошення й загибель, що загрожують Росії. Ціла галерея поміщиків проходить перед читачем по ходу розвитку сюжету: від бездіяльного дозвільного мрійника Манилова до “страшної діри на людстві” Плюшкина. У назві поеми укладений найглибший філософський зміст По суті, миру “ідеальному” протистоїть “антисвіт”, у якому чеснота смішна й безглузда, а порок сприймається як норма життя.

Для досягнення різкого контрасту мертвого й живого Гоголь прибігає до безлічі різноманітних прийомів. По-перше, мертвотність “реального” миру визначається перевагою в ньому матеріальних цінностей. От чому в описах дається довгий перелік матеріальних об’єктів, що як би витісняють духовне.

Також у поемі присутня безліч фрагментів, написаними в гротескному стилі: персонажі часто рівняються із тваринами або речами, а також мають “мовці” прізвища. По-друге, мертві душі – це, по суті, оксюморон, з’єднання непоєднуваного, адже душа безсмертна Вона є свідченням божественного походження людини. А у світі “реальному” ми спостерігаємо безліч “мертвих душ”, тому що вони існують тільки в тому розумінні, що “не небіжчики”.

Наприклад, в епізоді, що зображує смерть прокурора, присутні зрозуміли, що в нього “була точно душу”, лише коли він став “одне тільки бездушне тіло”. Вульгарний мир грошей забув про душ, а бездуховність і є причина його розпаду. Тільки розуміючи це, люди зможуть почати відродження Русі, повернення втрачених ідеалів, духовності, душі в щирому, першорядному неї значенні Образ чичиковской брички, що ідеально перевтілилася в останньому ліричному відступі в символ вічно живої душі російського народу – ” птаха-трійку”, завершує перший тім поеми. Безсмертя душі – от єдине, що вселяє в автора надію на обов’язкове відродження його героїв і всього життя, отже, всієї Росії.

Здивовано було зустрінуто й жанрове визначення добутку – поема, під якою тоді однозначно розумівся лисичанський добуток, написане у віршованій формі й романтичне по перевазі. По першому враженню це скоріше – роман. По винятковій широті зображення вдач і типів – більше епопея Визначення жанру стало ясно письменникові тільки в останній момент, тому що, ще працюючи над поемою, Гоголь називає її те поемою, то романом. Рішення про поему мало також глибокий зміст і стало художньою знахідкою. У цьому – майстерність Гоголя, що зуміло з’єднати разножанровие елементи й гармонійно втілити в одному добутку й іронію, і художню проповідь.

Л. Н. Толстой говорив про “Мертві душі”: “Що це? Ні роман, ні повість. Щось совершеннооригинальное”.

Отже, чому ж поема? Поряд із сатиричним зображенням реальності Гоголь малює величний образ Росії. З ним зв’язане “високий ліричний рух”, що втілений в авторських відступах і вставних епізодах, що властиво для поеми як літературного жанру. У них Гоголь стосується самих гострих російських суспільно-політичних питань.

Вони надають всьому добутку глибину, серйозність і оттеняют іронію. Думки автора про високе призначення людини, про долю країни й народу протипоставлені в добутку похмурим картинам росіянці життя Н. Г. Чернишевський писав: “Давно вже у світі не було письменника, що був би так важливий для свого народу, як Гоголь важливий для Росії”. Головна тема поеми – це доля Росії: її минуле, сьогодення й майбутнє.

У першому томі Гоголь торкнувся теми минулого країни. Заплановані ним другий і третій томи повинні були висвітлювати сьогодення й майбутнє Росії. Гоголь у своїх мріях бачив Росію інший Образ птаха-трійки – це символ величі Росії.

Поема має оптимістичний настрой. Віра в Росію з її неповторністю й самобутністю, віра в народ, у його неосяжні сили харчували всю творчість Гоголя. Письменник мріяв перевиховати людей шляхом прямого наставляння, але він так і не побачив їхні переродження.

Перший тім “Мертвих душ” і подальші добутки обернулися для письменника творчою трагедією. Але його справа була продовжена в росіянці літературі Саме з Гоголя починається її месіанський характер і триває у творчості Ф. М. Достоєвського, Л. Н. Толстого. Вони змогли показати переродження людини, воскресіння його з тої дійсності, що так яскраво зобразив у своїй безсмертній поемі Гоголь






Родіон раскольніков шлях від злочину до кари.
“Мертві душі” М. В. Гоголя. С. міст назви й своєрідність жанру