Твір на тему: “Величний реквієм воїнам, загиблим у боях за Батьківщину”

Війна. Яке страшне слово. Кожен день, кожну хвилину люди беруться за зброю з різних причин, приносячи смерть і розруху. Найжахливіше, коли це відбувається у твоїй країні, твоєму місті, селі, з твоїми рідними. Нашим прадідам, дідам довелося захищати свою Батьківщину в 1941-1945 роках від фашистських окупантів. Вони гідно відстояли Радянський Союз у цій кровопролитній, нещадній, жорстокій, чотирирічній боротьбі за свободу. Наш народ показав всьому світу, що означає згуртованість, відвага і мужність. Люди дивилися смерті в очі, йшли в бій незважаючи

ні на що, адже за кожним з них стояла не просто честь Батьківщини, а й свої сім’ї, рідні та близькі. Наші солдати часто йшли в атаку на фашистів з голими руками, закривали доти своїм тілом, підривали себе і ворожий танк.

Воювали нарівні з чоловіками і жінки, і діти, і люди похилого віку. Кожен вніс свій внесок у перемогу, де б не був: на фронтах, у партизанах, в тилу. Всі ми знаємо, як на заводах працювали жінки і діти: по двадцять годин на добу, вмирали від втоми біля верстата, від холоду і голоду, роблячи зброю для фронту. Як жінки, люди похилого віку і діти на собі орали поля і збирали врожай до зернини, щоб нагодувати солдатів, залишаючись

при цьому голодними.

Німці були підступні, жорстокі, вони не щадили ні старих, ні дітей, ні жінок. Вбивали на вулицях мирних жителів, спалювали цілими селами, відправляли в табори, де ставили досліди над радянськими людьми, труїли газом. Вони намагалися зламати дух нашого народу, його віру в себе, у Вітчизну. Але радянські люди не піддалися, бо були сильні духом і захищали рідну землю. Уся країна горювала разом з Ленінградом дев’ятсот днів блокади, коли хліба видавали по двадцять грамів на людину, коли місто було покрите трупами, яких не встигали ховати. Уся країна раділа підсумкам Сталінградської битви, першим продовольчим караванам в голодний Ленінград. А надихали наших солдатів виступи артистів на фронтах, посилки невідомому солдату з вовняними рукавицями і душевним листом.

Наші діди сильні духом, сміливі, горді люди. Я незвичайно щасливий, адже мені довелося жити в країні, де з покоління в покоління передається дух мужності, любов і згуртованість у спільній справі. Пам’ять про загиблих на полі бою, про подвиги трудового народу живе не тільки в наших серцях. Створюються музеї, зводяться пам’ятники, друкуються книги про героїв війни.

Всі ми вивчаємо на історії Велику Вітчизняну війну, і для мене ця тема є однією з найулюбленіших. Я не можу зрозуміти тих людей, які можуть спокійно говорити про той страшний час і не знаходити в ньому нічого благородного і мужнього. Я дуже пишаюся тим, що живу в такій Великій країні, в якій були і, я впевнений, є віддані люди, такі, як наші предки.

Як шкода, що Дев’ятого травня щороку на мітинги приходить все менше і менше ветеранів війни, але ми повинні бути їм вдячні за сьогодення і майбутнє. Так давайте ж вшановувати пам’ять загиблих, поважати літніх і нести гідно звання Великого Українського народу!






Алегоричні образи у білий кінь шептало.
Твір на тему: “Величний реквієм воїнам, загиблим у боях за Батьківщину”