Трагічна доля поезії «Любіть Україну»

Володимир Сосюра віддано любить Україну, народ свій, якому впродовж його тернистого шляху випало зазнати стільки кривд і поневірянь.

Згадаймо Тараса Григоровича, який усе своє полум’яне життя поклав на олтар Вітчизни України, матері, неньки єдиної, найдорожчої. Про палку любов до неї він з далекої Орської фортеці посилав свій голос: Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що прокляну святого Бога, За неї душу погублю.

Крізь віки з глухого царського каземату чуємо його напуття: Свою Україну любіть, Любіть її… За неї Кобзар наш карався,

мучився, страждав, але не каявся. Майже така сама доля спіткала вже в радянський час і Володимира Сосюру – автора чудової поезії «Любіть Україну».

Літо 1951 року. В Москві завершилась перша повоєнна Декада українського мистецтва і літератури. У ній брав активну участь і В. Сосюра. Як і інші письменники, він виступав у театрах, на фабриках і заводах, школах і вузах… І всюди – з великим успіхом. Його задушевні поезії припадали до серця москвичам – особливо вірш «Любіть Україну».

І раптом – наче виляск нагая – стаття у «Правді» «Проти ідеологічних перекручень у літературі». Нею наче ножа загородили

поетові у спину. У статті шельмувався один-єдиний вірш Володимира Сосюри – «Любіть Україну».

Що ж було головною причиною тяжких звинувачень поетові? Письменник Віталій Коваль розмірковував: «Командній лізі Сталіна потрібно було вбити в людях… дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідного краю».

Послухаймо, як сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет зокрема до кожного з нас і до всього народу:

Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і радості мить, любіть у годину негоди!.. Ми бачимо її «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра – в тому вічному і нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами. Через сторіччя вловлюємо і беремо до серця й розуму українську пісню, думу, красу її національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці під мирними блакитними небесами.

Палким закликом завершується високопатріотична поезія Володимира Сосюри:

Всім серцем любіть Україну свою, – і вічні ми будемо з нею. Пощезли хулителі і брехуни, наклепники і кон’юнктурники, а чиста і ясна, мов сонце, Сосюрина поезія живе і проймає наші серця закликом: «Любіть Україну!».


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Трагічна доля поезії «Любіть Україну»