Трагічна доля підгірського селянина у творах Франка

Свої оповідання і новели Іван Франко називав частками автобіографії. З самої юності він почав збирати матеріал для створення грандіозної картини дійсності або для змалювання образу «суспільності в різних її верствах, у різних змаганнях, працях, заробітках, стражданнях, поривах, ілюзіях, настроях».

Франко любив свій рідний край, його вічнозелені смереки, його невмовкаючу музику бурхливих рік і потічків, могутні гірські вершини. Він гордився своїми предками, які зупинили монгольську навалу, опришками, що мстили панам за народні кривди.

Гордився близькими і далекими земляками, які прославили у світі українську науку і культуру, – Юрієм Дрогобичем, Іваном Вишенським, Маркіяном Шашкевичем… Уже ранні Франкові оповідання зігріті гарячим серцем захисника бідноти.

Син селянина, «вигодований твердим мужицьким хлібом», І.Франко продовж усієї своєї творчості звертався до важкої долі хлібороба. Це не значить, що письменник не бачив, не переживав його радощів, щасливих днів сівби і сподівань на врожай. Бачив і переживав. Такі Франкові оповідання, як «У кузні», «Історія моєї січкарні» та інші твори відтінені світлими кольорами всього, що приносить радість. Та

здебільшого письменник змушений був показувати темноту, безправ’я тих, хто годував країну, хто був одвічним наймитом на своїй, але чужій – панській чи багацькій – землі, змушений був малювати «контраст між красою природи і мізерією людського життя».

В оповіданнях «Сам собі винен», «Добрий заробок», «Домашній промисел» показано різні сторони життя села Галичини. Письменник бачить велику трагедію життя селянина навіть у звичайних, буденних фактах. Так, сільський староста віддає у заставу до шинкаря кожух селянина, який не мав чим заплатити штрафу («Історія кожуха»).

А це єдина зимова одежина для всієї Іванової родини! Без неї нікому не можна ступити кроку в холодну пору: не маючи в що одягнутися, простудився і не пішов до школи Іванів син; без кожуха не міг піти на заробітки й сам Іван. Ось інші приклади. Інспектор накладає на старого Панька такий великий податок за продаж віників, що на сплату його не вистачило грошей від закладу Панькової хати («Добрий заробок»). За невеликий борг Морткові Шіндеру продають «з молотка» господарство селянина Миколи Прача. «Отак, куме, вже знов одного Газди не стало в громаді, – гуторили між собою селяни на оборі».

Тільки не Газди, а й самого Миколи не стало: загинув у Карпатах, де сплавляв ліс, залишивши вдовою хвору дружину і сиротами дрібних дітей, «Тільки сердита писана сойка на самітній смереці дразнить: «Сам собі винен!.. « Чи ж таки сам винен, хоч ради більшої плати йшов на ризик, на найнебезпечнішу роботу? 1848 рік приніс селянам Галичини офіційне звільнення від панщини. Але нові порядки не зняли тоді жодної соціальної проблеми: власність на землю, на ліси, податки тощо. В оповіданні «Ліси і пасовиська» показано зубожіння селян після панщизняної реформи. «Господи боже, що то крику було у нас за ті ліси та пасовиська!

Як звивалися пани, як нараджувалися, підплачували інженерів та адвокатів… Вони знали, що хоч цісар дав хлопам волю і скасував панщину, то прецінь як вони не дадуть їм ліси і пасовиська, то хлоп таки мусить або погибати на пні, або до них «прийдіте поклонімося», – а тогда верне знов панщина… » Іван Франко у своїх оповіданнях постає як великий художник, що знає життя народу, як відповідальний за його долю борець.

«Наскрізь гуманний, чоловічний, – писав про свого побратима М.Коцюбинський, – Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто «в поті чола» добуває хліб… »






Твір про собаку баррі.
Трагічна доля підгірського селянина у творах Франка