Любіть Україну у сні й наяву

Володимир Миколайович Сосюра – представник високого поетичного світу, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі й цвіте різнобарв”ям Україна. Він – тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен.

Народився В. Сосюра на станції Дебальцеве (нині Донецької області). За своїм національним походженням Володимир Миколайлович – не українець. По батькові він – француз. Про це В. Сосюра неодноразово згадує у своїх віршах і споминах. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою

й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем.

Мати поета – Марія Данилівна Локотош – мадярка, робітниця з Луганська, займалася хатнім господарством.

Дитячі роки майбутнього поета минули у с. Третя Рота (нині м. Верхнє) , у старій хворостянці над берегом Дінця, де в одній кімнатці тулилися восьмеро дітей і батьки. Одинадцяти років В. Сосюра йде працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом. Початкову освіту здобуває під опікою батька, зачитується пригодницькою літературою ( Майн Рід, Жюль Верн, Фенімор Купер), віршами

О. Кольцова та І. Нікітіна. 1911 р. вступає до міністерського двокласного училища у с. Третя Рота.

До зацікавлень дитячих літ Володимира належали Гомер і Ф. Шіллер, Т. Шевченко і М. Гоголь, О. Пушкін та І. Франко. А разом з ними – А. Бєлий, О. Апухтін, М. Вороний, О. Олесь, С. Надсон.

Свої перші поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить до 1914 р. (усі рукописи загинули у роки Першої світової війни). 1914 р. він вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища у с. Яма, але смерть батька (1915) змушує його залишити навчання й працювати на содовому заводі учнем маркшейдерського бюро. Восени 1916 р. В. Сосюра повертається до училища, аби пробути тут до буремної осені 1918 р.

Поет вірить у революційне оновлення життя і разом з тим болісно, гостро реагує на драму громадянської війни, що відбито ним у вірші “Брат на брата”.

Становлення В. Сосюри як громадянина й митця припадає на перші пореволюційні роки. Восени 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу він бере участь у повстанні проти кайзерівських військ. Взимку 1918 р. стає козаком петлюрівської армії. Восени 1919 р. тікає з її лав і потрапляє у полон до денікінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але рана виявляється несмертельною і він виживає. Судив В. Сосюру червоний ревтрибунал і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя; 1920 р. Сосюра опиняється в Одесі, де його, хворого на тиф, приймають до своїх лав бійці Червоної Армії.

Політкурсант 41-ї стрілецької дивізії, він 1920 р. знайомиться в Одесі з Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, О. Ковінькою, які одностайно визнають його за складом мислення й почуття поетом суто українським.

У листопаді 1920 р. червоноармієць В. Сосюра направляється в Єлисаветград, де потрапляє до лікарні, а після одужання їде політпрацівником на Донбас. Під час відпустки 1921 р. він знайомиться у Харкові з В. Коряком, В. Блакитним та І. Куликом. Починається харківський період напруженого творчого життя у колі провідних українських майстрів: О. Довженка, М. Хвильового, О. Вишні, О. Копиленка, І. Сенченка, М. Йогансена та ін.

1921 р. побачила світ збірка В. Сосюри “Поезії”, що досі вважалася його першою книжкою. Нещодавно віднайдений документ корегує цю думку. Рукою Сосюри в нім записано: “В 1918 р. після проскурівського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (ком. полку) було надруковоно й видано першу збірку моїх поезій “Пісні крові”.

1921 р. виходить поема “Червона зима”, яка мала небачений успіх. В її невеличких дев”яти розділах вмістився цілий духовний світ представника “робітничої рані”: теплі спогади про дитинство й домівку, парубочі розваги й перше кохання, порив повстанських загонів, повернення додому й сум утрат, відчуття єдності з народом і віра в ідеали народовладдя. Здобуття свого берега в розбурханому суспільному морі, світоглядна визначеність як дарунок бунтівливій душі – ось психологічне й філософське підгрунтя поеми, що попри всю суворість зображуваної реальності (голод, злидні, розруха, війна і смерть) наскрізь перейнята оптимістичним звучанням.

Широкий діапазон має й соціально-філософська тематика поета. Його даниною космізму 20-х років є поема “Навколо” (1921), ліричний суб”єкт якої прагне охопити поглядом усю розвихрену революцією планету. Вселенські масштаби виміру подій і у поемі “В віках” (1921). Стоїчне сприйняття суворої дійсності відбите у присвяченому М. Хвильовому диптиху “Сніг” (“Сніг… перед очима за лицями лиця…”).

А у вірші “Граційно руку подала і пішла” панує стихія революційного романтизму. Подібні коливання філософських акцентів також свідчать про синкретизм художнього мислення Сосюри.

З-під пера митця виходить низка ліро-епичних поем: “Оксана” (1922), “Робітфахівка” (1923), “Шахтар”, “Сількор”, “Хлоня” (1924). Нині важко стверджувати, що вони належать до вершинних художніх зразків, але тогочасному читачеві ці розширені соціальні портрети, психологічно проникливі й точні, говорили багато про нього самого. Одним із перших проявів інтересу молодої літератури до рідної давнини (особливо цінного в атмосфері лівореволюційних вульгаризацій історії) став віршований роман В. Сосюри “Тарас Трясило” (1926).

Від 1925 р. В. Сосюра повністю віддається літературній праці. Упродовж десятиліття (1922-1932) він був членом багатьох літорганізацій (Пролеткульту, “Плугу”, “Гарту”, ВАПЛІТЕ, ВУСПу та ін.), керуючись не стільки ставленням до їхніх ідейно-естетичних програм, скільки особистими симпатіями.

Надто відкритий та імпульсивний, В. Сосюра часто бував беззахисним, іноді сам наражався на гострі закиди. Так, він впав у розпач з приходом непу, що відверто відбилося у збірці “Місто” (1924). Щоправда, свою похмуру розчарованість (по-своєму відтінену низкою екзотичних образів – “далекої Іранії”, “замріяної Індії” та ін.) поет досить швидко долає. Вже в поемі “Воно” (1924) читаємо: “Знає він, од непу стало лучче, хоч спочатку й никла голова”. Але недругам було що брати на недобру пам”ять.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Любіть Україну у сні й наяву