Ніжна любов і тривога у вірші В. Сосюри “Любіть Україну”

Поет, що поєднав у собі чутливість струн душі скрипки та гучну мужність барабана, протяжний заклик сурми, – Володимир Сосюра. Людина з великої літери, що в 1944 році писав не про СРСР чи Сталіна, а про Україну як духовну сутність, яка живе у всьому, що нас оточує: у зірках, у вербах, у дівочих очах, як про основну цінність і неповторність – “для нас вона в світі єдина, одна”. Письменник знав, що рано чи пізно отримає це клеймо: “буржуазний націоналіст”, але писав щиро, бо як же можна бути нещирим із рідною ненькою, якою завжди була для поета

Україна. “Любіть Україну” – не просто вірш, це блискавка, палкий заклик до свого народу, до кожного українця усвідомити, що він перш за все частинка рідної землі, її дихання і серцебиття, і що без любові до Батьківщини не можна вести мову ні про яку іншу любов до “народів других” чи навіть до дівчини: “Коханий любить не захоче тебе, якщо ти не любиш Вкраїну”. Так, Сосюра ставить, Україну навіть не у центр Всесвіту душі громадянина, а наповнює нею весь цей Всесвіт, усі почуття та стремління:

…Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину…

Овіяна ніжністю карих очей, дитячого сміху, світлих і

щирих весен, постає пані Україна в цій поезії. Поет любить її, немов кохану дівчину, і це почуття – глибоке, всеохопне, таке, що не визнає меж.

На хвилю перемоги у Великій Вітчизняній Сосюра ставить свій корабель – національну свідомість і гідність, але те море, по якому йому належить плисти, зовсім не тихе й не ласкаве. Воно зле, розбурхане, тривожне… І ця тривога в душі автора: що буде далі, чи зможуть матроси наповнити духом вітрила, щоб піти проти течії, навіть без капітана й компаса? А, може, вони оберуть долю – пожертвувати кораблем, щоб заспокоїти бурю й провести у цьому застої ще багато років?.. Ми знаємо, чцм усе завершилось. Але від того значущість патріотичної думки поета Сосюри не зменшується. Він став на стезю до тисяч інших наших співвітчизників, які в різні часи боролися за право гордо називатися українцями, і ці спільні зусилля врешті-решт привели до омріяної незалежності.

Але що робити зараз, у “годину негоди” і власного безсилля?

Відповідь вічна і проста:

Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. Адже серце держави, як і людське, шукає пристані в любові.






Моя улюблена пора року весна.
Ніжна любов і тривога у вірші В. Сосюри “Любіть Україну”