Трагічна доля лицарів української поезії

Слово людське одвічне. А це значить, що поки є у нас слово, є й майбутнє, є надія. Багато сучасних українських постів зазнало переслідувань, морального терору й політичних репресій у роки комуністично-кадебістської сваволі.

Так, поемі Івана Багряного «Аве Марія» не судилося пізнати свого читача після свого виходу в 1929 році. Видрукувану напівпідпільно, за одну ніч, її було згодом конфісковано і заборонено до подальшого друку. Івана Багряного – заарештовано.

Розкрадете радості в брата,

Обміняєте щирість на кров…

Знов безсовісний

буде багатим

І в загоні, в повіях любов.

У цих рядках – біль за зневажені кращі людські почуття, біль за свій багатостраждальний народ, за свою Батьківщину. Попереду в Багряного був хресний шлях, чудові твори «Тигролови» та «Сад Гетсиманський». Попереду в нього були заслання і втечі, знов ув’язнення. Нарешті вимушена еміграція. «Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі», – зазначав Багряний.

Український поет, перекладач поетичних і прозових творів світової класики – Дмитро Паламарчук – пройшов десятирічний шлях таборів особливого режиму. Це покарання він отримав за участь у

національно-визвольній боротьбі українського народу проти більшовицького режиму:

…Тепер, свою міняючи личину,

Найвищі присягаються чини,

Що ладні на розп’яття за Вкраїну,

А вчора ще кричали «Розіпни!»

Безмежна любов до Батьківщини змушувала його не мовчати, а викривати тих, хто був байдужий і чужий рідному народові.

І Євген Сверстюк, і Володимир Пасічник, і Григорій Кочур, і Василь Стус любили свій народ, забували про себе у творчому натхненні, коли наважувалися протистояти системі. Вони були тими, кого вигнали за правду, ганьбили і лихословили.

Складною була доля письменника і перекладача Григорія Кочура. З 1943 до 1957 рік він відбував покарання за палке бажання відновити самостійність та незалежність України.

У застійні часи Григорія Кочура теж переслідували, і тільки нині ім’я поета засяяло на обрії нашої сучасної літератури. У вересні 1945 року за гратами тюрми обірвалося життя видатного поета Василя Стуса. Він ніколи не мирився з тим, що митець повинен писати за вказівкою зверху. Вважав, що насамперед поет повинен бути людиною, «такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільняється од неї, як од скверни».

Сьогодні, коли Україна здобула самостійність, ми не забуваємо про те, що нам передували лицарі духу. Пам’ятаймо, що на початку нашого поступу до свободи було їхнє слово. Саме вони навчать нас бути вільними, навчать нас любові, бо таку самовідданість у творчості, таку жертовність, таку стійкість у сподіваннях на кращу долю свого народу може дати лише безмежна любов.

Складною була доля письменника і перекладача Григорія Кочура. З 1943 до 1957 рік він відбував покарання за палке бажання відновити самостійність та незалежність України. Страшні будні ГУЛАГу відтворив поет у збірці поезій «Інтинський зошит. Вірші 1943-1933 років»:

У вересні 1983 року за гратами тюрми обірвалося життя видатного поета Василя Стуса. Він ніколи не мирився з тим, що митець повинен писати за вказівкою зверху. Вважав, що насамперед поет повинен бути людиною, «такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільняється од неї, як од скверни».

Сьогодні, коли Україна здобула самостійність, ми не забуваємо про те, що нам передували лицарі духу. Пам’ятаймо, що на початку нашого поступу до свободи було їхнє слово. Саме вони навчать нас бути вільними, навчать нас любові, бо таку самовідданість у творчості, таку жертовність, таку стійкість у сподіваннях на кращу долю свого народу може дати лише безмежна любов.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Трагічна доля лицарів української поезії