Трагічна доля підгірського селянина у творах Івана Франка

Івана Франка ми знаємо як великого українського письменника

І громадського діяча. Його життя і творчість були тісно пов’язані з життям народу, відображали його бажання і прагнення, відкривали рідному народові широкі обрії світової культури. Наскрізь людяний Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто “в поті чола” добуває хліб не тільки для себе, але й для інших, тих, що самі не працюють. Разом із вірою в людину в душі Франка живе віра у світлу будучність нашої землі. Тема Підгір’я у Франка розкрита у різних творах, таких як “По селах”, “Підгір’я взимі”, у збірці “Борислав”, “Трагічна доля підгірського селянина”. У цих творах у поета виникає світлий сум, навіяний спогадами про зустрічі з краєм свого дитинства, зеленим, до болю рідним Підгір’ям і його селами невеселими, річками, “маленьки ми хуторами серед лук і нив”, простими хлопськими хатами, де він жив і переживав свої моменти осяйні і перші розчарування. Іван Франко зображує не тільки природу Підгір’я, але й пише “про бідність, голод, муку, про хворих дітей, що тут сотнями

мруть, про ту безпро-світну розпуку”. Поет ставить собі таке болюче питання: “Невже-таки вимерло всяке життя… Підгір’я моє ненаглядне?”

Оскільки Франко завжди стояв за правду і проти кривди, у багатьох його творах розкрита ця тема. Твори про Підгір’я не є винятком. Тема правди і кривди розкривається у нихз винятковою силою у таких рядках:

Я думав про тисячі людських п’явок,

Що кров ссуть із люду найлуччу,

Про тисячі кривд, і неправд, і оскорб,

Що рвуть і брудять його душу.

Ці роздуми також бентежать душу поета, коли він їде “в сумрачну ніч” у вірші “Підгір’я взимі”.

У вірші “По селах” Франко описує селянську хату, де “ніч трохи не в пів кімнати, із зачіпком і припічком із глини”. І де головне – це поїсти та відпочити від праці, “мов родивсь цей люд лиш для роботи, а на хліб вся праця йде кривава”. Про інше люди і не думають. Не дбають навіть про одяг. У кожного по кожуху й по парі чобіт, на стіні в кожній хаті “розвішані довкола дерев’яні давні богомази: страшний суд, Варвара і Микола, чорні вже від диму”. Весь цей бідний скарб передається від батьків до дітей та онуків. Люди навіть звикли до злиднів.

Іван Франко так правдиво описує життя народу, що аж сльози та біль з’являються, жах за минуле нашого люду виникає у кожного з нас.

У творі “По селах” перед нами постають вражаючі картини з такого й жорстокого визискуваного життя робочого люду Галичини. Свою збірку І. Франко не випадково назвав “Мій Ізмарагд”. У староруській літературі “ізмарагдами” називали збірки статей та притч настановчо го характеру, в яких читач знаходив відповідь на ті чи інші питання повсякденного життя. Використовуючи теми й сюжети із стародавніх книг, він виступив з непримиренною критикою, як сам зазначив, “колінопреклонної, поклонобійної та черствосердої” моралі християнства.






Дружба-велика сила.
Трагічна доля підгірського селянина у творах Івана Франка