“Хрестоматійні, програмні твори” і проблеми сприйняття (роздуми над віршем В. Сосюри “Любіть Україну”)

Вірш Володимира Сосюри “Любіть Україну” – твір програмний, хрестоматій­ний, твір, який кожен має прочитати, кожен патріот має знати напам’ять. Най­перший з усього цього висновок – цей твір більше цитують, ніж читають. І біль­ше читають, ніж обдумують. А якщо й обдумують, то вже точно не відчувають.

“Хрестоматійність” і “програмність” будь-якої поезії – перший крок до того, щоб читачі розівчились сприймати її саме як поезію, а не як набір гасел, не як штамп. Можливо, в чомусь це перебільшення, але якшо говорити про

ставлен­ня сучасних читачів до громадянської лірики, все сказане скидається на правду.

І дарма. Поезія “Любіть Україну” була написана 1944 року. Мабуть, не вар­то й коментувати цю дату. Створення такої поезії в той час – це була дійсно по­дія. Власне, цей твір викликав багато невдоволення з боку “офіційної ідеології”. Мовляв, чого це ви закликаєте любити Україну, коли треба любити радянський народ і СРСР… Ці закиди вже точно можна залишити без коментарів. А ше мені здається, що цей текст – шо завгодно, але не заклик. Володимир Сосюра написав “Любіть Україну” не тому, шо він так думав, а тому, що

він так відчував. 1 це чи не найголовніше, що робить вірш дійсно вартісним.

Мені здається, талановитим має бути не тільки поет – аби сказати, а й чи­тач – аби почути.

Про що поезія “Любіть Україну”? Про любов. А любов – все ж річ емоційна, індивідуальна, жива й тонка, аж ніяк не програмна і не хрестоматійна. Відтак і па­тріотизм у деяких можновладців виходить такий плакатний і якийсь програмний…

Насправді ж поезія “Любіть Україну” не тільки насичена живою емоцією (яка зовсім не в знаках оклику виявляється), а й містить багато думок до обміркову­вання:

Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!..

Хоча б ця фраза вже гідна окремого диспуту. Хоча чого туг дискутувати – правда, вона правда і є.

Мені не хочеться говорити категорично, але поезія Володимира Сосюри не навчить читача любити Україну, як нішо не навчить нікого любити Україну. Бо це народжується всередині, безвідносно до якихось текстів, пісень, гасел. Патрі­отизм – це внутрішня культура, внутрішнє почуття, яке потім стає стимулом ді – яти. І тоді громадянська лірика чи певні політичні ідеї стають або не стають су­голосними. Відтак не можна написати про повчальний зміст цієї поезії, можна тільки щиро захоплюватись силою того резонансу, який виникає між текстом і свідомістю читача, котрий має цей внутрішній не публічний патріотизм. А резрл> нанс насправді виникає. Тобто віриться у сказане, у прочитане, у відчуте, най­більше ж віриться у “ми” в останніх рядках твору. Його мало хто помічає, але-оце “ми” не порожнє:

Всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею!

Що ж до самого змісту цих рядків, то тут вже, як кажуть, нічого не додати.

Поезію В. Сосюри “Любіть Україну” дійсно не забули: її цитують у статтях про патріотизм і про гісевдопатріотизм, до речі, теж, її вміщують у хрестоматіях, пишуть красивими літерами на плакатах і в стінгазетах. І добре, шо її не забули, але є й інший бік. Так, вірш “Любіть Україну” нерідко пишуть на плакатах,, але не читайте його з плакатів плакатною ж пафосною інтонацією – читайте його на самоті і про себе, з книги, а краше з почерку. А ще краще – з пам’яті. Тоді ця поезія не здаватиметься вам хрестоматійною, а стане живою – якою вона, влас­не, і є. Тоді хрестоматійність цієї поезії не завадить читати її по-своєму і любити Україну – свою і по-своєму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Хрестоматійні, програмні твори” і проблеми сприйняття (роздуми над віршем В. Сосюри “Любіть Україну”)