Тиха елегія Володимир Підпалий

Коли мене питають: “Любиш ріки,

Річки, і річечки, і потічки?” –

Відмовчуюсь: вони в мені навіки,

А для мого народу на віки…

Коли мене запитують: “Народу

Чи зможеш прислужитись, як і де?” –

Мовчу: на ясні зорі, на тихі води

Хай випадкове слово не впаде…

Коли мене питають: “Любиш землю, степи, озера, яблуні в саду?” – я знов мовчу, бо від них себе не відокремлю до смерті.

Коли мене питають: “Рідну мову

Чи зміг би поміняти на чужу?” –

Моя дружина сину колискову

Співає тихо… Краще не скажу…

Коли мене питають: “Україну

Чи зможеш ти забуть на чужині?”

Кричу: “Кладіть отут у домовину

Живим!.. Однаковісінько мені…”

Ліричний герой поезії “Тиха елегія” мовчить, коли його питають про любов до Батьківщини, адже її він доводить усім своїм життям, але він нездатний навіть припустити, що колись забуде рідний край. “Кричить” він цитатою з Тараса Шевченка “однаковісінько мені”. Такий перегук творів різних авторів називають інтер-текстуальністю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Тиха елегія Володимир Підпалий