Настрої задуму в поезії Підпалого

Моя Україна.. Мій рідний край, великий-превеликий, неповторний У своїй красі! Його поля, луки й ріки хвилюють, бентежать душу, викликають такі емоції, що пісня ллється з уст.

Україна – це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. Україна – це стрімкий потік Дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. Україна – це земля краси і величі…

Хто ми без Батьківщини? Ніхто і ніщо. Велич Батьківщини – наше щасливе життя. Людина, яка зраджує Батьківщину,

не має права на життя. Мені здається, що з покоління в покоління треба передавати істину: Батьківщина – держава, в якій живеш. Держава є – є народність; є народність – є нація; є нація – є народ, є «я» – дитя народу, дитя землі, яка виплекала мене.

В. Підпалий у своїх елегіях створює образ Батьківщини через сприйняття ліричних героїв. Одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш «Тиха елегія».

Елегія має своєрідну побудову. Кожна з п’яти строф містить запитання й відповідь:

Коли мене питають? «Любиш ріки, річки і річечки й потічки?» – відмовчуюсь: вони в мені навіки, а для мого народу на віки! У

вірші багато символів: ріки, річки, ясні зорі, тихі води, степи, озера, яблуні і саду… Усе це Батьківщина, без якої автор не мислить себе, від них не відокремиться навіть тоді, як в землю перейде.

Найвеличніший символ – рідна мова. Нею має володіти людина вже з дитинства. Вона вливається в дитячу душу з молоком матері, колисковими піснями неньки. Рідна мова – основа сім’ї: Коли мене питають:«Рідну мову чи зміг би поміняти на чужу?» – моя дружина сину колискову співає тихо… Краще не скажу. У вірші «Тиха елегія» В. Підпалий виступає як патріот, в авторське «я» зливаються громадянська позиція й інтимні почуття. Письменник стверджує думку про роль Батьківщини в житті людини, доходить думки про необхідність єднання людини й рідного краю. Це і є ідея поезії.

Кульмінація елегії – п’ята строфа. Якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами «відмовчуюсь», «мовчу», «я знов мовчу», то в п’ятій строфі вибухає крик: Коли мене питають: «Україну чи зможеш ти забуть на чужині?» – Кричу: «Кладіть отут у домовину живим» Однаковісінько мені…» Для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу – рівноцінно смерті. Як і у вірші «Запросини», у поезії «Тиха елегія» В. Підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном.

Тема поезії – монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. Вірю, що світле майбутнє чекає мою Батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.






Чи підкорив радченко місто.
Настрої задуму в поезії Підпалого