Про що просить послухати Володимир Маяковський?

Я можу зовсім впевнено сказати, що вірш В. Маяковського “Послухайте!” – це елемент душі поета. “Послухайте!” Таким вигуком кожний з нас дуже часто перериває своє мовлення, сподіваючись бути почутим і понятим. Ліричний герой вірша не просто вимовляє, а викрикує це слово, запекло намагаючись звернути увагу живучих на Землі людей на хвилюючу його проблему. Поет як би сперечається з уявлюваним опонентом, людиною недалекою і приземленою, обивателем, міщанином, переконуючи його в тім, що не можна миритися з байдужністю, самітністю, горем.

Це

не скарга на “байдужу природу”, це скарга на людську байдужість. Весь дух вірша такий, який буває, коли ведеться гостра дискусія, полеміка, коли тебе не розуміють, а ти гарячково шукаєш аргументи, переконливі доводи і сподіваєшся, що зрозуміють, зрозуміють. От тільки пояснити треба як треба, знайти найважливіші і точні вираження. Якби у ліричного героя зовсім не було надії на розуміння, він би так не переконував, не перестерігав, не хвилювався… Остання строфа вірша починається так само, як і перша, з того ж слова. Але авторська думка в ній розвивається зовсім по-іншому, більш оптимістично, життєстверджуючі у порівнянні
з тим, як вона виражена в першій строфі. Останнє речення питальне. Але, по суті, воно стверджувальне. Адже це риторичне питання і відповіді не вимагає. Розташовуючи вірш “драбинкою”, В. Маяковський домігся того, що кожне слово стає значимим, вагомим. Рима В. Маяковського незвичайна, вона як би “внутрішня”, чергування складів не явне, не очевидне, і завжди несподіване. А як виразна ритміка його віршів! Мені здається, ритм у поезії Маяковського – саме головне. Спочатку народжується він, а потім вже думка, ідея, образ. Деякі думають, що вірші В. Маяковського треба кричати, надриваючи голосові зв’язки. Так, у нього є вірші для “площ”. Але в ранніх віршах переважають інтонації довірчості, інтимності. Відчувається, що поет тільки хоче здаватися грізним, зухвалим, впевненим у собі. Але насправді він не такий. Навпаки, В. Маяковський самотній і неприкаяний, і душа його жадає дружби, любові і людського розуміння.

У цьому вірші немає неологізмів, настільки звичних для стилю В. Маяковського. “Послухайте!” – схвильований і напружений монолог ліричного героя. Поетичні прийоми, використовувані В. Маяковським у цьому вірші, на мій погляд, дуже виразні. Фантастика (“уривається до Бога”) природно сполучається зі спостереженнями автора над внутрішнім станом ліричного героя, Ряд дієслів – “уривається”, “плаче”, “просить”, “клянеться” – передає не тільки динаміку подій, але і їхнє емоційне розжарення. Жодного нейтрального слова, всі дуже і дуже виразні, експресивні, і, мені здається, саме лексичне значення, семантика дій-дієслів указує на крайню загостреність почуттів, відчутих ліричним героєм. Інтонація вірша не гнівна, викривальна, а сповідальна, довірча, боязка і невпевнена. Можна сказати, що голоси автора і його героя найчастіше зливаються повністю, і розділити їх неможливо. Висловлені думки і що виплеснулися, що прорвалися назовні почуття героя, безперечно, хвилюють самого поета.

У них легко уловити ноти тривоги (“ходить тривожний”), сум’яття. Величезне значення в системі зображувально-виразних засобів у В. Маяковського має деталь. Портретна характеристика Бога складається лише з єдиної деталі – у нього “жилава рука”. Епітет “жилава” настільки живий, емоційний, зримий, почуттєвий, що цю руку як би бачиш, відчуваєш у її венах пульсуючу кров. Мова йде про небо, про зірки, про Всесвіт. Ліричний герой вірша “Послухайте!” і є той “хтось”, для кого без зоряного неба немислиме життя на Землі. Він метається, страждає від самітності, нерозуміння, але не упокорюється з ними. Розпач його така велика, що йому просто не перенести “це беззоряне страждання”. Вірш “Послухайте!” – розгорнута метафора, що має великий алегоричний зміст. Крім насущного хліба, нам потрібна ще і мрія, велика життєва мета, духовність, краса. Нам потрібні зірки “перлини”.

В. Маяковського хвилюють вічні філософські питання про зміст людського буття, про любов і ненависть, смерть і безсмертя, добро і зло. Однак в “зоряній” темі поетові далекий містицизм символістів. При цьому В. Маяковський ні в якій мері не уступає поетам-містикам у польоті фантазії, вільно перекидаючи міст від земної твердині до безмежного неба, космосу. Безумовно, такий вільний політ думки був підказаний В. Маяковському тією епохою, коли здавалося, що людині підвладно все. І незалежно від того, у які тони пофарбовані астральні образи, сатиричні або трагічні, його творчість перейнята вірою в Людину, у її розум і велике призначення.

Пройдуть роки, затихнуть страсті, російські катаклізми перетворяться у нормальне життя, і ніхто не буде вважати В. Маяковського тільки політичним поетом, що віддав свою ліру лише революції. На мій погляд, це самий великий з ліриків, і вірш “Послухайте!” – шедевр російської і світової поезії.






Глибока внутрішня порядність григорія многогрішного.
Про що просить послухати Володимир Маяковський?