Дубровский характеристика образа Дубровский Володимир Андрійович

ДУБРОВСКИЙ (Роман, 1832-1833; опубл. 1841) Дубровский Володимир Андрійович – головний герой незавершеного роману, “шляхетний розбійник”. У Д., що в художній системі Пушкіна рідкість, є реальні прототипи. В 1832 р. у Козловском повітовому суді слухалася справа “Про неправильне володіння поручиком Іваном Яковлевим сином Муратовим маєтком, що належить гвардії підполковникові Семенові Петрову синові Крюкову <...

> сельце Новопанском”. Писарська копія цієї справи (із заміною Муратова на Д., Крюкова на Троекурова) включена в текст другого розділу Видимо, використаний і псковський переказ про бунт селян поміщика Дубровского (1737); і оповідання П. В. Нащокина про долю білоруського поміщика Островського, що залишилося без землі й подались у грабіжники; у планах і чернетках герой іменується те Островським, те Зубровским. Роман (а виходить, і його герой) рівною мірою орієнтований на російську дійсність і на літературну традицію Пушкін шукає крапку перетинання соціальної ролі “розбійника поневоле” і “романічної” ролі шляхетного розбійника.

(Він прямо відсилає читача до поеми А. Міцкевича “Конрад Вал-Ленрод” і “масовому” роману X. А. Вульпиуса “Ринальдо Ри-Нальдини, проводир розбійників” – рос. пров. 1802-1803; розраховує на паралель із Карлом Моором Шиллера; але також має на увазі опозицію джентльмен-розбійник, що сходить

до роману Бульвер-Литтона “Пелем, або Пригоди джентльмена”, “розбійницьку” тему романів В. Скотта “Роб Рій” і Ш. Нодье “Сбогар”; все це ускладнено соціальним аналізом у дусі новітніх романів Ж. Санд і О. де Бальзака.

) У цій крапці й сфальцьований образ Володимира Д. – одночасно й дуже умовний, і дуже реальний. “Передісторія” героя цілком літературний; набір біографічних подробиць типовий З 8 років Д. виховується в петербурзькому кадетському корпусі; як молодий офіцер з бідної сім’ї, він гуляє, грає в карти, улазить у борги – і мріє про багату наречену. Одержавши звістку про хворобу батька, Андрія Гавриловича, а головне – про беззаконне відібрання єдиного маєтку Кистеневки на користь багатого сусіда-самодура Кирили Троекурова, Д. відправляється додому.

Проїжджаючи повз маєток Троекурова, він з ніжністю згадує про дитячу дружбу з дочкою “лиходія”, Марьей Кириловной; удома застає батька при смерті Ситуації, у яких відтепер має бути діяти Д. , також романічно-традиційні. Спочатку, навіть не вийшовши на поріг (що важливо; це згодом дозволить йому залишитися з), Д. розриває відносини із Троекуровим, що приехали миритися Потім, після похорону, наказує підпалити будинок, по суду отошедший ворогові, – і разом із селянами подається в рідну кистеневскую гай, щоб грабувати несправедливих поміщиків. (Сама назва маєтку Д., що натякає на розбійницький кистень, як би заздалегідь припускає такий поворот подій. ) Відтепер він немов перестає бути реальною людиною, дрібнопомісним дворянином і перетворюється в персонажа легенди про Роб Рої. Він повністю відокремлюється від своєї теперішньої особи.

Тому поміщицю Ганну Са-Вишну Глобову, що розповідає гостям Троекурова про Д., що явились до неї під видом генерала й разоблачившем злодія-прикажчика, нітрохи не бентежить, що її гість був чорноволосий, як герой Вітчизняної війни генерал Кульнев, і на вид мав 35 років, тоді як “теперішній” Д. світловолосий і юний – йому 23 року. (Про що відразу повідомляє справник, що зараховує прикмети Д., у яких майже повністю повторені прикмети Лжеди-Митрия із драми “Борис Годунов”.) До цього моменту читач уже повинен догадатися, що Д. сидить серед гостей, – тому що він пробрався в будинок Троекурова під видом учителя-француза Дефоржа, виписаного для маленького Сашка, зведеного брата Марьи Кириловни. (Докладніше про “сцену з ведмедем”, у якій “Дефорж”, що тільки що прибув у будинок Троекурова, проявляє героїчну холоднокровність у сцені цькування ведмедем і “закохує” у себе Машу.

) Природно, використані всі сюжетні можливості такого положення. У кімнаті “Дефоржа” ночує поміщик Спицин, чиє лжесвідчення саме й дозволило Троекурову обібрати Дубровских; мнимий учитель не може удержатися від помсти – і грабує Спицина, через що через кілька днів змушений бігти. Звичайно ж перед зникненням “Дефорж”-Д. пояснюється з Марьей Кириловной – і отут читач довідається подробицю, що повністю перевертає ситуацію, наповнює пізнавані “ходи” авантюрного роману новим змістом. Читач повинен був припускати, що розбійник Д. пробрався в будинок Троекурова, щоб убити винуватця всіх своїх нещасть – і лише раптова любов до Маші зупинила його. Але немає; виявляється, він купив документи в “сьогодення” Дефоржа (між іншим, за 10 000 асигнаціями) тільки заради того, щоб виявитися поруч із Марьей Кириловной; заради її він давно простив свого погубителя; його мрія про сімейне щастя (яка пробуджується в серце героя при читанні листів покійної матері до тільки що похованого батька) куди сильніше, ніж спрага мести.

Шляхетний розбійник перетворюється в нещасного коханця; нещасного при будь-якому результаті подій – шлюб з лісовим отаманом не обіцяє улюбленої нічого, крім тривоги, випробувань і – у якімсь змісті – ганьби. Його щастя рівносильне її нещастю, і навпаки, а щастя друг без друга вони не мислять. Тому-Те, коли Марья Кириловна, посватана за старого витончено-сластолюбного князя Верейского просить неї викрасти, Д. – чия мрія виконується!

– закриває ока руками й, здається, задихається від невидимих сліз жаху. І при цьому – у його серце однаково “немає місця ненависті”; по самовідчуттю він не отаман, не народний месник, він – дворянин, він – людина. Зате соціальне життя, що прирікає його, – нелюдська.

У тім-те й складається щира трагедія Д. , у тім-те й укладена щира провина Троекурова, що чесний російський дворянин, романічно прив’язаний до батька, до будинку, до думки про сім’ю, поставлений у положення, з якого взагалі немає виходу. ( Кисте-Невський гай – це відхід, а не вихід.) Безпросвітна вбогість рівнозначна соціальному самогубству; підпорядкування Троекуров-Скому самодурству рівнозначно втраті дворянського (воно ж людське) достоїнства; бунт, по-перше, позбавляє надії на щастя, по-друге, не може бути до кінця шляхетним. Перший же наказ Д.-отамана – підпалити будинок, але відкрити передню, щоб встигли врятуватися приказні чиновники, – не виконаний; Архип-Коваль потай від пана замикає їх, “окаянних”. Не по особистій, щиросердечній злості (він відразу лізе, ризикуючи собою, рятувати з вогню кішку); просто в ньому прокидається страшний інстинкт бунтівника, над яким уже не владна воля отамана.

Але якби не отаман – не було б і бунту, що будить цей жахливий інстинкт. Недарма у фінальній сцені, коли Маша вже безнадійно загублена для Д. (розбійники спізнилися, вона повінчана з Верейским і буде йому вірна), а перша атака урядових військ відбита, поранений Д. розпускає своїх кистеневцев. І хоча на прощання він говорить їм: “ви всі шахраї й, імовірно, не захочете залишити ваше ремесло”, – проте після його відходу з банди грабежі припиняються, дороги стають вільними для проїзду. Що ж до самого отамана, те спочатку Пушкін збирався відправити його в Петербург, де Д. чекало викриття. Без вини винний; шляхетний розбійник, що сприяє жорстокому бунту; жертва насильства, що стає його знаряддям; дворянин, що покинув суспільство заради збереження внутрішньої волі й ставший заручником власної соціальної ролі.

Соціальна думка Пушкіна – автора “Дубровского” песимістична; остання фраза в рукописі роману читається так: “Дубровский зник за кордон”. Від’їзд героя за кордон – не тільки знак його особистої поразки, але й знак поразки всієї Росії. Д., як трагічний наслідок, витиснутий за її межі; причини повністю збережені. Проекція образа Д. на інший станово-культурний грунт очевидна в образі розбійника Пугачова в “Капітанській дочці”.

М. В. Гоголь (очевидно, знайомий із сюжетом неопублікованого роману) при створенні “Мертвих душ” напівпародійно повторив риси Д. в “Повісті про капітана Копейкине”, безногому офіцері-дворянині, герої Вітчизняної війни (порівн. порівняння Д. з Кульневим в оповіданні Глобовой), від безнадійності положення подавшемся в розбійницьку зграю. Образ шляхетного розбійника-джентльмена Пушкіна спробує розвити в незавершеному романі 1834-1835 гг. “Росіянин Пелам” (Пелимов, Ф. Орлів).


Твір на тему твору за сестрою.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Дубровский характеристика образа Дубровский Володимир Андрійович