Своєрідність поеми Твардовского “Муравия, стародавня Муравская країна”
Твардовский, безумовно, не міг знати цих слів, коли писав “Своєрідність поеми Твардовского “Муравия, стародавня Муравская країна””, але як не випадково в нього те, що стугонливі над полем проведення – у верхньому рядку, а поїзди, що гримлять по рейках, і поточні вдалину води – у нижній. 11 яким безкрайнім здається нам поле, як неосяжний простір, по якому течуть удалину ріки й несуться поїзди! Як мало слів і як багато вони говорять! А в наступній строфі:
И шапки піни сніговий Біліють у кущів, И пахне смолкою молодий Березовий листок
Гранично
Сніг стає, відійде
“…Якщо писати на народні мотиви, якщо Ви продовжуєте жити этою життям і харчуєтеся її враженнями, то намагайтеся помічати в ній те, що народжується, що уривається в дух і світогляд народу, що його змінює й перетворює”.
Відкрийте “Країну Муравию”! Чи не здається вам, що Твардовский не тільки знав, але і як би додержувався цієї ради Короленко? Хоча навряд чи так було. Просто аж ніяк не рідкий збіг, коли думки одного великого художника знаходять висвітлення у творчості іншого лише тому, що люди однієї моральної позиції, одних життєвих установок у чомусь головному бачать мир під одним кутом зору і як би одними очами
Ще до “Країни Муравии” Твардовского, по його визнанню, “захопив усього цілком… реальний нинішній мир потрясінь, боротьби, змін, що відбувалися в ті роки в селі”. І кому ж, як не йому, сільському жителеві, що відчував у всім і завжди свій кревний зв’язок із селянством, поринути в цей мир і відобразити його у своїй творчості?
Задовго до “Країни Муравии” Твардовскому доводилося багато їздити по колгоспах, і, хоча, по його визнанню, поема була задумана “під безпосереднім впливом ззовні”, по “підказці” А. А. Фадєєва, зверненої до того ж аж ніяк не особисто до Твардовскому, але кинуте із трибуни Першого з’їзду радянських письменників “зерно” потрапило в благодатний грунт, той^-те-тому-те й дало “багатий урожай”.
Вам, звичайно, доводилося бувати в Третьяковській галереї, у Російському або іншому музеях? Бачили ви, імовірно, альбоми по мистецтву, монографії про художників. А от чи обертали ви увага на те, що поруч із всесвітньо відомими полотнами висять зменшені повторення окремих деталей у різних ракурсах: фрагменти чи дерева, шматочка зображеного на полотні пейзажу, однієї й тієї ж фігури, особи? Все це – допоміжний матеріал, заготівлі до майбутньої роботи. Як правило, робляться
Вони з натури й мають певну назву – мгюди або ескізи. Часом етюд, якщо зроблено він рукою майстри, здобуває самостійну цінність. Такими етюдами до “Країни Муравии” і з’явилося для Твардовского “все написаний і надруковане” до пес
Почалося це поволі, задовго до виникнення задуму “епопеї”. Написане після поїздок у Брасовский, В’яземський, Идрицкий, Новозибковский і інші райони Смоленщини – усього лише етюди й ескізи до майбутнього “епопеї”. Характерно, що, чим ближче за часом ми підходимо до “Муравии”, тим більше помітний у творчості Твардовского крен убік прози. Заглянемо в “Бібліографію добутків Твардовского” того років. В 1929 році написаний один невеликий нарис, дві замітки й 26 (!) віршів (тільки перші публікації). А от, приміром, 1931 і 1932 роки: два вірші в другому випуску збірника “На будівництві нового села” і поема “Шлях до соціалізму”, але писав її поет в 1929 році. Правда, у цьому ж році двічі надрукована поема “Вступ”, але писалась-то вона раніше.
Проза завжди у Твардовского як би випереджала поетичний задум. Так обстояло з багатьма значними добутками – “Василем Теркиним”, “Будинком у дороги”, “За далечінню – далечінь”. Не була виключенням і “Країна Муравия”.
Той^-те-тому-те він так і вхопився за підказку Фадєєва, що в нього було предосить особистого матеріалу, яким він “розташовував у надлишку для здійснення настійної потреби”, що долала його в ті роки і як що б примушував розповісти все, що знає про селянина, село, колгосп
Зрозуміло, “Країна Муравия” аж ніяк не точний зліпок, не переказ реальних подій – поет у достатній мері розташовував і іншим матеріалом, знав село з дитинства, бував в інших місцях, але основна, провідна тема почерпнута в “своєму колгоспі”; особливо чітко вона звучить у кульмінаційних моментах оповідання. Так, за спостереженням К. І. Па-сечнюк, риси Ксенії Тимофіївни Прасоловой, матері чотирьох дітей, трудівниці й витівниці, що хоробро грала на балалайці й задерикувато танцювала під будь-який акомпанемент, втілилися в рядках:
А спереду – затейная Аксюта Тимофіївна: Де стала я, де села я Із мною бригада ціла…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)