Сюжетно-композиційні особливості поеми Василь Теркин Твардовского А. Т

Тему поеми “Василь Теркин” сформулював сам автор у підзаголовку: “Книга про бійця”, тобто добуток розповідає про війну й людину на війні. Герой поеми – рядовий боєць-піхотинець, що надзвичайно важливо, тому що, по переконанню Твардовского, саме простий солдат є головним героєм і переможцем у Вітчизняній війні. Цю думку продовжить через десять років М. А. Шолохов, що в “Долі людини” зобразить рядового солдата Андрія Соколова, а потім прості бійці й молодші офіцери стануть героями військових повістей Ю. В. Бондарева, В. Л. Кондратьева,

В. П. Астафьева. Варто помітити до речі, що легендарний Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуків свою книгу “Спогаду й міркування” теж присвятив російському солдатові. Ідея поеми виражена в образі заголовного героя: автора цікавлять не стільки події війни, скільки характер російського народу (він не протиставляється радянському), що розкрився у важких військових випробуваннях. Василь Теркин являє собою узагальнений образ народу, він – “росіянин чудо-людин” (“Від автора”).

Завдяки його мужності, стійкості, спритності, почуттю боргу Радянський Союз (при зразковому технічному паритеті) здобув перемогу

над фашистською Німеччиною Цю головну ідею Вітчизняної війни й свого добутку Твардовский висловлює наприкінці поеми: Сила силі довела: Сила силі – не ровня. Є метал прочней металу, Є вогонь страшней вогню. (“У лазні”) “Василь Теркин” – поема, її жанрова своєрідність виразилася в з’єднанні епічних сцен, що зображують різні військові епізоди, з ліричними відступами-міркуваннями, у яких автор, не приховуючи своїх почуттів, міркує про війну, про свого героя.

Іншими словами, Твардовский створив лисичанську поему. Автор малює різні картини боїв у главах: “Переправа”, “Бій у болоті”, “Хто стріляв? “, “Теркин поранений” і інших. Відмінною рисою цих глав є показ будньої війни. Твардовский перебуває поруч зі своїм героєм і описує подвиги солдата без возвишейного пафосу, але й не упускаючи численних деталей.

Наприклад, у главі “Хто стріляв?” зображується німецьке бомбування окопів, у яких сховалися радянські бійці. Автор передає відчуття людини, що нічого не може змінити в смертельно небезпечній ситуації, але, завмерши, повинен тільки чекати, пролетить бомба мимо або догодить прямо в нього: И який ти раптом покірний На груди лежиш земний, Заслонясь від смерті чорною Тільки власною спиною. Ти лежиш ниць, парубійко Двадцяти неповного років.

От зараз тобі й кришка, От тебе вже й немає. У поемі описується й недовгий відпочинок на війні, життя солдата в проміжках між боями. Цих глав, здається, не менше, ніж глав про військові епізоди. Сюди можна віднести: “Гармонь”, “Два солдати”, “На привалі”, “У лазні” і інші.

У главі “Про солдата-сироту” зображується епізод, коли солдатів виявився зовсім близько від рідного села, у якій не був з початку війни. Він відпрошується в командира на друга година, щоб відвідати родичів. Солдат біжить по знайомих з дитинства місцям, довідається дорогу, річку, але на місці села бачить тільки височенний бур’ян, і ні однієї живої душі: От і взгір’я, от і річка, Глухомань, бур’ян солдатові в ріст, Так на стовпчику дощечка: Мол, село Червоний міст…

У дощечки на розвилці, Знявши пілотку, наш солдат Постояв, як на могилці, И пора йому назад. Коли він вернувся у свою частину, товариші догадалися по його виду про всім, ні про що не запитали, але залишили йому вечеря: Але, бездомн і безрідний, Повернувшись у батальйон, Їв солдат свій суп холодний Після всіх, і плакав він. У декількох главах “Від автора” прямо виражається ліричний зміст поеми (поет висловлює свої погляди на поезію, пояснює своє відношення до Василя Теркину), а в епічних главах автор супроводжує оповідання про військові події своїм схвильованим, емоційним коментарем. Наприклад, у главі “Переправа” поет з болем зображує солдатів, які гинуть у холодних водах ріки: И побачилося вперше, Не забудеться воно: Люди теплі, живі Йшли на дно, на дно, на дно…

Або в главі “Гармонь” автор описує, як під час випадкової зупинки солдати, щоб зігрітися, затіяли танці на дорозі. Поет зі смутком і приязню дивиться на бійців, які, забувши на кілька мінут про смерть, про прикрості війни, весело танцюють на тріскучому морозі: А гармонь кличе кудись. Далеко, легко веде. Ні, який ви всі, хлопці, Дивний народ. Кому належить це зауваження – авторові або Теркину, що грає на гармонії спостерігає за танцюючими парами?

Точно сказати неможливо: автор іноді навмисно як би зливається з героєм, тому що наділив героя власними думками й почуттями. Про це поет заявляє в главі “Про себе”: И скажу тобі, не сховаю, – У цій книзі чи там, сям, Те, що мовити б героєві, Говорю я особисто сам. Я за всі навкруги у відповіді, И поміть, коли не помітив, Що й Теркин, мій герой, За мене говорить часом. Наступною сюжетно-композиційною особливістю поеми є те, що книга не має зав’язки й розв’язки: Словом, книга про бійця Без початку, без кінця.

Чому так – без початку? Тому, що строку мало Починати її спочатку. Чому ж без кінця?

Просто шкода молодця. (“Від автора”) Поема “Василь Теркин” створювалася Твардовским під час Великої Вітчизняної війни й складається з окремих глав, окремих замальовок, які об’єднані образом головного героя. Після війни автор не став доповнювати поему новими епізодами, тобто придумувати експозицію (розвертати довоєнну історію Теркина) і зав’язку (наприклад, зображувати перший бій героя з фашистами). Твардовский просто дописав в 1945-1946 роках вступ “Від автора” і висновок “Від автора”.

Таким чином, поема вийшла досить оригінальної по композиції: звичні експозиції, зав’язки, кульмінації, розв’язки в загальній сюжетній лінії немає. Через цього сам Твардовский утруднявся визначити жанр “Василя Теркина”: адже поема припускає сюжетне оповідання. При вільній побудові загальної сюжетної лінії кожна глава має свій закінчений сюжет і композицію. Наприклад, у главі “Два солдати” описується епізод, як Теркин, вертаючись із госпіталю на фронт, зайшов передохнути з дороги в хату, де живуть два старі. Експозиція глави – опис хати, старого й баби, які прислухаються до мінометного обстрілу: адже лінія фронту зовсім поруч.

Зав’язка – згадування автора про Теркине. Він сидить тут же на крамниці, шанобливо розмовляє зі старим про різні побутові проблеми й одночасно розводить пилку, лагодить годинник^-ходики. Потім баба готовить вечерю. Кульмінація глави – розмова за вечерею, коли старий задає своє головне питання: Відповідай: поб’ємо ми німця Або, може, не поб’ємо? Розв’язка наступає, коли Теркин, повечерявши й чемно подякувавши хазяїв, надягає шинель і, уже коштуючи на порозі, відповідає старому: “Поб’ємо, батько…

“. У цій главі є своєрідний епілог, що перекладає приватний побутовий епізод у загальноісторичний план. Це останній чотиривірш: У глибині рідної Росії, Проти вітру, груди вперед, По снігах іде Василь Теркин. Німця бити йде. Глава побудований по кільцевій композиції, тому що перший і передостанній чотиривірші практично збігаються: У поле хуртовина-завируха, У трьох верстах гримить війна.

На печі в хаті баба. Дід-Хазяїн у вікна. Таким чином, глава “Два солдати” являє собою закінчений добуток з повним сюжетом і кільцевою композицією, що підкреслює завершенность усього епізоду.

Отже, поема “Василь Теркин” має ряд художніх особливостей, які пояснюються, з одного боку, історією створення добутку, а з іншого боку – задумом автора. Як відомо, Твардовский писав глави поеми в період з 1942 по 1945 роки й оформляв їх як окремі закінчені добутки, тому що На війні сюжету немає. – Як так немає? – Отож, немає.

(“Від автора”) Іншими словами, життя солдата триває від епізоду до епізоду, поки він живий. Цю особливість фронтового життя, коли цінується кожний окремий момент життя, тому що наступного може й не бути, відбив Твардовский в “Книзі про бійця”. Об’єднати окремі маленькі добутки міг спочатку образ головного героя, що так чи інакше є присутнім практично в кожній главі, а потім і головна ідея, пов’язана з образом Теркина. З’єднавши окремого глави в закінчену поему, Твардовский не став міняти сформований сам собою за роки війни сюжетно-композиційний лад: Та ж книга про бійця, Без початку, без кінця, Без особливого сюжету, Втім, правді не на шкоду. (“Від автора”) “Василь Теркин” відрізняється яскравими рисами побудови.

По-перше, у поемі відсутній загальний сюжет і практично всі його елементи. По-друге, для поеми характерна надзвичайна композиційна воля, тобто послідовність глав слабко мотивована – композиція тільки приблизно треба за ходом Вітчизняної війни. Саме через таку композицію Твардовский сам визначив жанр свого добутку наступною фразою: не поема, а просто “книга”, “живаючи, рухлива, вільна за формою книга” (“Як був написаний “Василь Теркин””). По-третє, кожна глава є закінченим фрагментом із власним сюжетом і композицією. По-четверте, епічне зображення епізодів війни переплітається з ліричними відступами, що ускладнює композицію.

Однак така незвичайна побудова дозволила авторові досягти головного – створити яскравий і образ, що запам’ятовується, Василя Теркина, що втілює кращі риси російського солдата й російської людини взагалі.






Місце уяви фантазії романтичності у житті людини.
Сюжетно-композиційні особливості поеми Василь Теркин Твардовского А. Т