Жанрова своєрідність поеми Ганна Снегина Єсеніна С. А

“Ганна Снегина”, як уважають дослідники творчості поета,- найбільш зрілий твір Єсеніна й у художнім відношенні, і по глибині історичного мислення. По жанрі “Ганна Снегина” – поема, її жанрова своєрідність – у з’єднанні ліричного й епічного оповідання. Сюжетообразующей є історія непростих взаємин ліричного героя, поета, якому Єсенін дали своє ім’я – Сергій, і Ганни Снегиной. Колись, замолоду, вони були закохані друг у друга, і герой-оповідач зберігає смутний і світлий спогад про це: Колись у тої геть хвіртки Мені було шістнадцять

років, И дівчина в білій накидці Сказала мені ласкаво: “Немає!

“. Далекі, милі були Той образ у мені не згас… Ми все в ці роки любили, Але мало любили нас. (1) Цей спогад є як би експозицією поеми. Зав’язка сюжету відбувається, коли влітку 1917 року головний герой приїжджає в рідні місця й знову зустрічається з Ганною: вона відвідує його під час хвороби.

Вони обоє змінилися, що відзначає Ганна: Я важлива дама стала, А ви – знаменитий поет. (3) Любов не прокидається в герої знову, але йому приємно згадувати про минуле: И в серце хоч минулого немає. По^-дивному був я повний Напливом шістнадцяти років. (3) Кульмінація

наступає в сцені, коли Ганна одержує звістку із фронту про смерть чоловіка-офіцера й поза собою від горя дорікає поета в боягузтві. Герой же в цій сцені поводиться дуже гідно: він не сперечається, не виправдується, він просто йде з будинку Ганни.

Другою кульмінацією й одночасно розв’язкою стає останнє пояснення героїв. Мірошник якось увечері привозить Ганну і її матір, місцеву поміщицю, до себе в будинок, тому що селяни захопили панський хутір і вигнали двох жінок на вулицю Ганна просить прощення в Сергія за свої образливі слова, висловлені при останній зустрічі (вона не могла контролювати своє поводження, довідавшись про смерть чоловіка), і раптом зізнається, що замолоду, коли сказала майбутньому поетові: “Немає!”, любила його.

Вона, як і Сергій, все життя пам’ятає про свою напівдитячу, але таку поетичну любов: Це було в дитинстві… Іншої… Не осінній світанок…

Ми з вами сиділи разом… Нам по шістнадцяти літ (4) Після цього герої розстаються назавжди: Ганна їде, а поет не зупиняє неї, навіть не запитує про її плани на майбутнє. Сам він теж… швидко умчався в Питер Розвіяти тугу й сон.

(4) Епілогом в історії любові стає лист Ганни з Лондона, у якому вона говорить про далеку батьківщину й свою любов: Дорога миючи ясна… Але ви мені як і раніше милі, Як батьківщина і як весна (5) Образ героїні, створений у поемі, привабливий завдяки не тільки зовнішній красі – “стрункий лик” (3), “гарний і почуттєвий рот” (4), лебедині руки (4), але й щиросердечній чарівності. Вона навішає хворого героя, просить прощення за образу, вона не нарікає на долю, коли неї виганяють із рідного будинку. Її лист із Англії доводить, що перед нами не розпещена, примхлива бариня, але розумна й сильна жінка, що з достоїнством переносить свої нещастя: адже вона втратила чоловіка, рідну домівку, батьківщину.

В еміграції вона думає про Росію без злості, з ніжністю згадує улюблені околиці Радова: Тепер я від вас далеко… У Росії тепер квітень И синію заволокой Покриті береза і ялина. (5) Таким чином, ліричний зміст поеми – це історія любові двох гарних, але нещасливих людей.

При цьому герой розуміє свою перевагу перед Ганною: він живе на батьківщині, його особиста невпорядкованість згладжується цілком усвідомленим почуттям радості від того, що він може приїхати в рідне село, побачити знайомі з дитинства місця, спілкуватися із друзями, родичами. Іншими словами, проблема людського щастя вирішується в поемі в широкому соціальному змісті: Я думаю: Як прекрасна Земля И на ній людина. (2) У поемі ліричний герой не тільки переживає любов-спогад, але й зацікавлено вдивляється в події, що відбуваються навколо його, виражає своє відношення до них. Час, що описується в поемі,- епоха суспільних потрясінь: іде Перша світова війна, відбуваються два росіяни революції 1917 року. Тому зміст добутку ніяк не можна обмежити історією любові.

У поемі важливі й відносини героя-оповідача з більшим соціальним миром. Ліричний герой досить емоційно виражає свою оцінку “світової бойні” і свідомо йде на дезертирство: Ні, немає! Не піду навіки За те, що якась мерзота Кидає солдатові-каліці П’ятак або гривенник у бруд. (2) Великий соціальний мир – це ще й народ.

Охоче розповідає герой про свої зустрічі із селянами: вони відверто розмовляють про сільські проблеми, поет з інтересом стежить за їхніми долями. Таким чином, епічні картини життя села перейняті відвертою авторською симпатією (ліричним почуттям) і показують пряму участь головного героя в сільських подіях. У поемі відбилися революційні настрої селянства, класова боротьба на селі, результатом якої стала ліквідація поміщицького землеволодіння. Тому в добутку багато реалістично намальованих персонажів:говіркий візник, що хитро вимагає в героя-поета зайвий рубль;клопітливий і спритний мірошник, його діловита дружина; Прон Оглоблин і його брат Лабутя; безліч безіменних мужиків. Серед строкатої сільської юрби показаний і сам герой-оповідач: він невіддільний від народу, від народних турбот і надій.

Недарма, приїхавши в село, воно відразу ж Пішов мужикам поклонитися, Як старий знайомий і гість. (2) Самий яскравий образ селянина в поемі, звичайно, образ Прона Оглоблина, бідняка із села Криуши. Це рішуча, смілива, мужня людина, що не боїться прийти до поміщиці й вимагати землю. Почувши, що “У Росії тепер Ради” (4), вона відразу заявляє, що організує у своєму селі комуну.

Коли на Криушу наскочили денікінці, він не став ховатися в солому, подібно Лабуте, і був убитий як активний прихильник радянської влади. Прон у поемі лається останніми словами, п’є, у люті вбиває старшину, мірошничка називає його “булдижник, забіяка, грубіян” (2), але герой-оповідач бачить за зовнішньою брутальністю цього селянина сердечність, сильний характер, бажання послужити народу. Серйозність особистості Прона підкреслюється через порівняння його із братом Лабутей – порожнім хвальком, що після революції швидко прибудувався в сільську Раду, щоб нічого не робити, а жити припеваючи. Ліричний герой поеми співчуває”мужицькій правді” і вважає дії Прона справедливими, але щось утримує його “над сутичкою”.

Поет залишається спостерігачем, а не активним учасником подій. Йому під стать і Ганна. Вони обоє важко переживають жорстокість свого часу й не можуть примиритися з нею.

Ліричний герой уважає необхідними більшовицькі перетворення в селі, але при цьому зі смутком і ніжністю думає про сільську панянку, дочку поміщиці, що виїхала від революції в Англію. Він оцінює оточуючих людей не із класових позицій, а з погляду доброти, чуйності, порядності, тобто з погляду загальнолюдських моральних критеріїв. Композиційна побудова підтверджує дане спочатку визначення жанрової своєрідності поеми. По-перше, в “Ганні Снегиной” ліричне й епічне оповідання розвиваються паралельно: вони лише іноді стикаються, але не зіштовхуються.

Це зіткнення спостерігається тоді, коли герой перебуває в гущавині сільському житті (наприклад, його розмова із селянами про Леніна на сході). Але в поемі подібних сцен зовсім небагато. По-друге, особливістю поеми є кільцева композиція, що підкреслює першорядну важливість ліричного змісту в порівнянні з епічним (соціальним).

У першому й п’ятому главах зустрічаються строфи, які майже повністю збігаються. Розрізняються вони лише останнім рядком: спочатку – “Ми все в ці роки любили, Але мало любили нас”, наприкінці – “Ми все в ці роки любили, Але, виходить, Любили й нас”. Ця різниця знаменна: на початку поеми герой з гіркотою згадує про відмову дівчини в білій накидці, а наприкінці, після “безпричинного” (5) листа з Англії, він випробовує “світлий сум”, тому що знає, що й у далекій юності, і зараз він любимо.

Отже, в “Ганні Снегиной” сполучаються, образуя складна єдність, два типи оповідання. Що ж важливіше в поемі – епос або лірика? Відомо, що спочатку Єсенін припускав у назві поеми – “Радовци” – акцентувати епічний зміст, але зрештою автор зупинився на ліричному варіанті назви – “Ганна Снегина”, підкреслюючи тим самим першорядну важливість ліричних переживань героїв у своєму добутку. Іншими словами, основу сюжету поеми становить не розвиток подій, але почуття ліричного героя, викликані цими подіями, а також спілкуванням із природою, спогадами про юність.

Епічні сцени в поемі – це важливе життєве тло для розкриття щиросердечних переживань головного героя, хоча варто визнати, що розвиток ліричного сюжету підштовхується саме епічними подіями: дві революції 1917 року змінили соціальну обстановку в Росії й зробили неминучим розставання поета й Ганни. Переломна історична епоха кидає драматичний відсвіт на історію любові героїв. Сюжетно-композиційні особливості “Ганни Снегиной” обумовлені жанровою своєрідністю добутку.

Композиція поеми являє собою логічно послідовний монтаж окремих закінчених сцен, які демонструють ознаки історичного часу, взаємини діючих осіб, їхні внутрішні переживання. Ліризм добутку підкреслюється кільцевою побудовою



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Чого не вистачає українцям.
Жанрова своєрідність поеми Ганна Снегина Єсеніна С. А