Суперечки про людину в п’єсі М. Горького “На дні”
П’єса М. Горького “На дні” створена більше вісімдесяти років тому. І всі ці роки вона не переставала викликати спори. Це можна пояснити безліччю проблем, поставлених автором, проблем, які на різних етапах історичного розвитку здобувають нову актуальність. Це пояснюється і складністю, суперечливістю авторської позиції. Вплинуло на долю добутку, на його сприйняття те, що складні, філософськи неоднозначні ідеї письменника були штучно спрощені, перетворені в гасла, узяті на озброєння офіційною пропагандою недавніх років. Слова: “Людина…
Ядром цієї суперечки є проблема правди і неправди, сприйняття життя таким, яким воно є насправді, з усією його безвихідністю і правдою для персонажів – людей “дна”, або життя з ілюзіями, у яких би різноманітних і вигадливих формах вони не з’являлися. Ця суперечка починається задовго
Насамперед відзначимо, що саме цей персонаж п’єси викликає найбільш запеклі суперечки, становить її драматургічний нерв. Лука утішає людей. Чим можна утішити цих викинутих з життя, що опустилися на дно її колишніх баронів, акторів, робочу людину, що втратила роботу, що вмирає жінку, який нема чого і згадати гарного про прожите життя, потомственого злодія? І Лука прибігає до неправди, як до словесного наркотику, як до знеболюючого засобу. У мешканців нічліжки він вселяє ілюзії, причому життєвий досвід його такий, що він тонко почуває людей, знає, що кожному з них. важливіше всього. І безпомилково натискає на головний важіль людської особистості, обіцяючи Ганні спокій і відпочинок на тому світі, Акторові – безкоштовні лікарні для алкоголіків, а Ваську Попелу – вільне життя в Сибіру. Навіщо бреше Лука? Це питання не раз задавали собі читачі і критики, міркуючи над горьківською п’єсою. Довгий час у трактуваннях образа Луки переважали негативні оцінки, його обвинувачували у байдужості до людей, у користі (саме ім’я його по співзвуччю зв’язано зі словом “лукавий”, а одне зі значень цього слова близько до нечистого, до спокусника). Луку обвинувачували й у тім, що він спокушає людей своєю неправдою, а як головне обвинувачення називали смерть Актора. Однак якщо вдивитися в те, що робить Лука, вслухатися в його мовлення, розумієш, що механізм його розмов, які були втіхою для оточуючих, складніше. Він просто не зачерствів душею, не можна не погодитися з оцінками, які дає Луці Сатин: “Він брехав… Але це тільки з жалості до вас”. Лука не просто обманює, протягом п’єси він творить реальне, діяльне добро: утішає перед смертю Ганну, намагається присоромити Василісу. Саме цей мандрівник запобігає вбивству Васьком Попелом Костилєва (до речі, Сатин прямо штовхає Васька на вбивство: “…і чого ти не пришибеш його, Василь?!” – і далі:
“Потім одружуйся на Василісі… хазяїном нашим будеш…”. І в Сибір він радить Попелу піти скоріше, тому що передбачає, добром ця справа не скінчиться, і передбачення його виявляється правильним. Лука не просто бреше Акторові, він умовляє його: “Ти тільки от чого: ти поки готуйся! Утримайся… візьми себе в руки й терпи…”.
І причина смерті Актора не в ілюзіях, а в їхній катастрофі, у прозрінні, у свідомості неможливості втриматися і взяти себе в руки. Лука не просто утішник, він філософськи обгрунтовує свою позицію. Одним з ідейних центрів п’єси стає оповідання мандрівника про те, як він врятував двох каторжників. Головна думка горьківського персонажа тут у тім, що врятувати людину і навчити добру може не насильство, не в’язниця, а тільки добро: “Людина може добру навчити… Поки вірила людина – жива, а втратила віру і повісилася”. Отже, у п’єсі, як можна переконатися, головний носій добра – Лука, він жалує людей, співчуває їм і намагається допомогти словом і справою. Авторська позиція в драмі М. Горького виражена, зокрема, сюжетно. Остання подія п’єси – смерть Актора – підтверджує слова Луки: повірила людина, потім втратила віру і повісилася. Прийнято вважати, що головним опонентом Луки у суперечці про правду є Сатин. Це начебто б і так, адже саме він вимовляє афоризм: “Неправда – релігія рабів і хазяїв… Правда – бог вільної людини!”. Однак саме Сатин не тільки заступається за старого, забороняючи погано говорити про нього, але і вимовляє свій знаменитий монолог про людину, втілюючи в життя ідеї Луки. Справді, що таке міркування, як не словесний наркотик, покликаний втішити усіх навколо, в усіх вселити ілюзію власної цінності, поза залежністю від реальних людських справ.
Недарма саме після монологу Сатину в нічліжці починається п’яний розгул, і навіть глашатай нещадної і злої правди Бубнов заявляє: “Чи багато людині треба? От я – випив і радий!”. І тільки звістка про самогубство Актора раптово перериває цю картину. Тому так багатозначно звучать останні слова п’єси, вкладені у вуста Сатина: “Ех… зіпсував пісню… дурень!”. По-справжньому сперечається з Лукою не Сатин, а сам автор п’єси. Саме Горький показує, що рятівна неправда нікого не врятувала, що вічно жити у полоні ілюзій не можна, а вихід з них і прозріння завжди трагічні, а головне – що людина, яка живе у світі втішливої мрії, що заколисує обман, примиряється зі своїм убогим, безпросвітним реальним життям. Це приводить її до того, що вона погоджується терпіти – мотив цей звучить у п’єсі не раз, наприклад, у словах Ганни: “Коли там страждання не буде… тут можна потерпіти… можна!” або у притчі про праведну землю – жила людина погано, але терпіла у надії знайти колись інше життя. От цього примирення з життям не приймає М. Горький. Суперечка письменника з Лукою – це багато в чому суперечка із самим собою. Недарма сучасники згадували, що по своїх людських якостях М. Горький був багато в чому близький до цього мандрівника-втішника. Недарма він вже у період післяреволюційний написав кіносценарій “По шляху на дно”, де під впливом ідеологічних догм викрив Луку, показав його як кулака, злочинну і аморальну людину.
Але сценарій цей виявився творчою невдачею М. Горького, а п’єса “На дні” продовжує жити і сьогодні, викликаючи численні суперечки і знаходячи нову актуальність. Образ Луки довгий час оцінювався у літературознавстві однозначно негативно. Луку обвинувачували в тім, що він бреше з корисливих спонукань, що він байдужий до людей, яких обманює, нарешті, що в момент злочину він зник з нічліжки. Але головне обвинувачення, що пред’являлося Луці, стосувалося його позиції, його відносини до людини.
Він проповідує жалість, милосердя, які у колишні роки вважалися чимсь зайвим, навіть підозрілим, отаким проявом примиренства, відступом від позиції боротьби із класовим ворогом (а ворогів бачили навколо себе нескінченно багато), милосердя оголошувалося “інтелігентською м’якотілістю”, що неприпустима в умовах сутички двох світів. Не приймалося в позиції Луки й інше – те, що він не кличе людей до боротьби, до революційних дій, радикальних змін життя. Все це у давні роки вважалося шкідливим і далеким людині нового суспільства, “борцеві за світле суспільство”. Сьогодні образ Луки прочитується багато в чому інакше, а приводом до цього може послужити просто уважне, неупереджене знайомство з горьківською п’єсою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)