Сучасна Гоголеві критика про “Ревізора”
“У якомусь містечку, викладає зміст комедії Булгарин, городничий, земський суддя, поштмейстер, доглядач училищ, піклувальник богоугодних закладів представлені найбільшими шахраями й дурнями. Поміщики й відставні чиновники – нижче людської дурості. Дружина й дочка городничего кокетки, яких… не можна знайти в малому містечку… Купці й підрядники сущі розбійники; поліцейські чиновники жах! У це-те містечку всі крадуть, хабарничають, роблять найбільші дурості, зізнаються щиросердно друг перед іншому у своїй плутні й навіть злочинах
Свій висновок Булгарин почав із припущення про можливості існування подібних містечок тільки на “Сандвичевих Островах, у часи Капітана Кука”, але наприкінці статті вже відмовився від подібної категоричності. Він пише, що Гоголь, бажаючи представити російське повітове містечко, зобразив
Автор рецензії вважає комедію Гоголя шкідливої. Не знаючої російської провінції може завдяки їй “подумати, начебто, справді, у Росії існують такі вдачі, начебто може бути місто, у якому немає ні однієї чесної душі й чималої голови”.
“Ревізор”, – за словами Булгарина,- не комедія, тому що на адміністративних зловживаннях комедію побудувати не можна”.
Стаття Сенковского в “Бібліотеці для читання” з невеликими змінами повторила думку “Північної бджоли”. Так само, як Булгарин, Сенковский радить Гоголеві “оберігати себе від ряду необдуманих похвал”, що виходять із якоїсь “котерии” . Остання, маючи потребу в “примітному таланті”, який можна було б протиставити баронові Брамбеусу, обрала своїм героєм Гоголя й звеличує його до небес. На думку Сенковского, від робить Гоголя людиною, що коштує “на прірві, прикритої квітами”.
Аналіз “Ревізора” у статті треба за розбором комедії М. Загоскина “Незадоволені”, що протиставляється комедії Гоголя. “У Загоскина була ідея, і гарна комічна ідея, у м. Гоголя ідеї немає ніякий”.
Сенковский так викладає ідею, що сподобалася йому, “Незадоволених”: поки людина не коштує у влади, він все лає, усім незадоволений; придя до влади, він починає захоплюватися всім тим, що раніше сварив. Але заберіть у нього влада знову, і він знову “буде все гудити й показувати, що в Росії неможливо жити”.
Уважаючи кращою сценою в “Ревізорі” пояснення Хлестакова з Марьей Антонівною, типовою дівицею із середовища дрібного дворянства Малороссии, Сенковский радить Гоголеві написати нову п’єсу, розширити цю вдало почату в “Ревізорі” любовну інтригу. Ціль Сенковского й Булгарина, як і всієї реакційної критики, одна: паралізувати суспільне значення “Ревізора”. Карикатура, фарс, брудний наклеп – такий був вирок “Бібліотеки для читання”, що “одержала вселяння ззовні переслідувати комедію цю, як політичну, не властиву росіянинові миру”.
Однак, як виявилося, Пушкін сам підготував невелику, рецензію про “Незадоволений”. Але ні гоголівська, ні пушкінська рецензії в пресі не з’явилися. Збережені чернетки говорять про близькість обох письменників в оцінці комедії Загоскина: обоє вони поставилися до неї негативно.
Але відтінки в змісті кожної з рецензій говорять про різний підхід до комедії. Пушкіна підкреслює свою солідарність із думкою московських журналістів: “Незадоволені справді нудна, важка пиэса, писана досить легкими віршами. Особи, виведені на сцену, не смішні й не природні. Немає жодного комічного положення, а розмова вульгарн і натягнутий не змушує забувати відсутність дії”.
Глибоке співчуття комедії й авторові висловлюють і першої редакції “Театрального роз’їзду” представники народу. Але самим тяжким обвинуваченням для Гоголя був докір і наклепу на Росію: У чорновій редакції “Театрального роз’їзду” він замовчує обвинувачення, пред’явлені до нього як до комедіографа: побудова п’єси, відсутність у ній зав’язки й розв’язки, неправдоподібність сюжету, блідість характерів, ради зосередити всю увагу на любовній інтризі й багато інше
На все це він дає відповідь тільки в друкованому тексті “Театрального роз’їзду”. Але на найважливіший для нього докір: “Такого міста пет зовсім (в) Росії, де було так багато шахраїв”,- він відповідає відразу: “Зате й не названий це місто, і ви самі говорите, що немає його. Ви самі чуєте, що це місто неправильних відступів, що сюди зібрані всі уклоненья від закону й крояться по-різному… збірне місто всієї темної сторони”.
Відбиваючи нападки злісних ворогів, Гоголь говорить про шляхетний, гражданственном значень своєї зброї – сміху. “ПРО, ви ще не знаєте, як високо нравственен і сильний сміх, що проникнули добуток!”.
Гоголь виїхав за кордон 6 червня 1836 року. Незабаром після його від’їзду на сцені Олександрійського театру була поставлена п’єса Цицнанова під заголовком “Теперішній ревізор, оригінальна комедія в трьох діях”. Тим часом популярність “Ревізора” росла з кожним роком. Можна було сперечатися з автором, але не визнавати таланта Гоголя було вже неможливо.
В 1842 році в “Російському віснику” з’явилася рецензія без підпису (Н. А. Полевого) на друге видання “Ревізора”. У рецензії дуже багато загального з позицією Булгарина. Все-таки Полевой підкреслює: “Ніхто не сумнівається в даруванні м. Гоголя й у тім, що в нього є свою безперечну ділянку в області поетичних створень
(1 votes, average: 5,00 out of 5)