Вплив “Ревізора” на розвиток комедійного жанру і сатиричної літератури

Вплив гоголівського “Ревізора” на розвиток комедійного жанру і сатиричної літератури загалом важко переоцінити. Витоки сатиричної типізації, яка йде від Гоголя, спостерігатимемо у п’єсах українських драматургів І. Карпенка-Карого, М. Старицького, М. Кропивницького, у прозовій і віршованій сатирі російських та українських класиків. Марко Кропивницький адаптував комедію “Ревізор” для українського театру. Апокаліптичний мотив геніального твору все ж залишався поза увагою інтерпретаторів.

Однак у пореволюційні часи з’явилась п’єса талановитого українського драматурга Миколи Куліша “Хулій Хурина” (1926) – певною мірою осучаснений, радянський варіант гоголівського “Ревізора”.

Цей твір М. Куліша, на відміну від знаменитих “Народного Малахія” чи “Патетичної сонати”, займає досить скромне місце у творчому доробку майстра. Але за сатиричним зображенням радянського номенклатурного апарату у даній комедії проглядаються не тільки традиції гоголівської сатири, а й певною мірою відчутні апокаліптичні мотиви, що у свій час крилися у підпільному змісті безсмертної комедії Гоголя. Фабула п’єси М. Куліша анекдотична у своїй основі. До невеликого радянського міста прибувають два шахраї, які з корисливих міркувань дурять партійнорадянських чиновників, видаючи себе за високопоставлених осіб: один –

за журналіста “Правди” Сосновського, другий – за члена вірменського ЦК Каландаришвілі.

Даючи аферисту ім’я кореспондента центральної більшовицької газети, який писав про вбивство сількора у с. Димівка (саме цей мотив послужив А. Головку у створенні роману “Бур’ян”), автор комедії “Хулій Хурина” певною мірою висловлює своє ставлення до розіграного радянською ідеологією фарсу про деяких штучних героїв справи – псевдогероїв епохи, які часто могли виявлятись звичайними пройдисвітами.

Неабияк настрахавши місцевих чиновників (як, скажімо, Хлєстаков у комедії Гоголя), “Сосновський” і “Каландаришвілі” – прообрази майбутніх “дітей лейтенанта Шмідта” з відомого роману Ільфа і Петрова (традиції гоголівської сатири у “Золотому теляті” незаперечні) – вирішили перед від’їздом на “пленум до Харкова” потішитись над тупістю і обмеженістю запопадливих перед начальством бюрократів, які живуть за принципом “як би чого не вийшло”. Самозванці, ніби між іншим, запитали про місце поховання іспанського героя ХуЛіо Хуреніто (так звали головного персонажа однойменного сатиричного роману Іллі Еренбурга).

Наляканий чиновник-партократ Хома Божий, який до цього часу жив спокійно на посаді заступника голови оргвиконкому, спохопився не на жарт. Тепер він мусив мобілізувати все місто на розшуки могили якогось Хуліли, щоб поставити йому пам’ятник. Створений хворобливою уявою і страхом (так, до речі, гоголівські чиновники творять кумирапсевдоревізора) небіжчик набуває у п’єсі символічного значення: ієрархічноапаратна система нової революційної влади мертва і приречена, як абсурдною є сама ідея, сприйнята всерйоз від будьякого пройдисвіта. Неіснуюча могила булатаки “знайдена”. Біля неї був організований мітинг з урочистими промовами, з музикою і квітами. Однак на відкритті цієї реставрованої смерті стає відомо про арешт аферистів. Характерно, що мордований новою владою патріарх Тихон, після того як у первинну споруду мавзолею прорвались нечистоти з фекаліями, сказав багатозначно: “По мощам і єлей!” Наведений тут фрагмент про традиції гоголівського викривального пафосу у комедії “Хулій Хурина” М. Куліша свідчить і про інше відлуння безсмертного творіння російського класика – прихований апокаліптичний мотив, котрий тепер окреслював реалії нової епохи, більш хижацької і абсурднішої: чим більше лукавих, фанатичних ідей, тим аморальнішим стає суспільство, тим скоріш воно наближається до тих часів, про які повідав геній Гоголя у підпільній суті свого закодованого реалізму,

Чи не про це ж виклав пізніше у “Легенді про Великого інквізитора” з “Братів Карамазових” духовний спадкоємець Гоголя Федір Достоєвський словами кардинала, що вирішив поправити Христове вчення, торуючи шлях для лжемесії. “И тогда уже мы и достроим их башню, ибо достроит тот, кто накормит, а накормим лишь мы, во имя твоє, и солжем, что во имя твоє…

Слишком, слишком оценят они, что значит раз навсегда подчиниться… стадо вновь соберется и вновь покорится и уже раз навсегда”.

Застережливі візії спостерігатимемо і в метафоричності “Мертвих душ” – найскладнішому і, можливо, найзагадковішому (зокрема і в літературній долі, і в осмисленні явного та прихованого у ролі руської цивілізації на скрижалях світової історії) творі Гоголя.


Як складеться подальше життя нори.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Вплив “Ревізора” на розвиток комедійного жанру і сатиричної літератури