Українська мова – модна і сучасна

Коли починаєш розмову про рідну мову, гострий біль проймає серце. Скільки перешкод було подолано на шляху її розвитку! Скільки заборон, скільки утисків вона витримала! Але вижила, вижила не завдяки чомусь, а всупереч усьому.

Ми знаємо, що мова є відбиттям людського духу, засобом для творчого перетворення матеріального світу у світ духовний, оселею буття духу, найважливішим національним ідентифікатором, завдяки якому кожна нація вирізняється з-поміж інших, усвідомлюючи себе самочинним та самодостатнім суб’єктом історії.

Петро І узяв

у руки “меч духовний” і спрямував його проти нас самих. Відповідно до його указів 1708, 1709, 1720, 1721, 1726 pp. кирилицю було замінено на азбуку, яка не відповідала фонетико-морфологічній природі нашої мови. Це перервало нормативний розвиток українського правопису на два століття, закувавши мову в чужу уніформу й силоміць поєднавши її з граматичними законами мови російської.

Провідні друкарні починають працювати під наглядом цензури, з’являються підручники, які примусово впроваджували в українських школах російську вимову. Те саме стосувалося й церковних книг. Аж до кінця XVІІІ ст. жодна книжка, надрукована

українською мовою, не побачила світ.

Пізніше, вже після смерті Петра, з’являється ряд заборон, які знову ж таки стосувалися нашої мови, яка ніби не існує. Левова частка різних заборон припадає на часи правління Катерини ІІ. Саме за часів її царювання з’явилась ідея “національної єдності” українського та російського народів. Цікаво, що Катерина ІІ впровадила перейменування поселень, причому питомо українські назви, деякі козацького походження, витіснено іменами членів керівної імператорської родини або грецькими назвами: с. Домаха – Маріуполь, с. Матвіївка – м. Павлоград, м. Нова Самара – м. Новомосковськ. Назви та імена – важливий спосіб індивідуалізації етносу. Зі зруйнуванням імені зникає весь шар культури, чого і треба було досягнути.

У 1903 р. було заборонено зробити напис українською мовою на пам’ятнику першому національному поетові Котляревському.

Сучасна українська письменниця Оксана Забужко нарахувала 173 урядові постанови, які вийшли за неповних 200 років, починаючи із Переяславської ради. Однак і за радянських часів переслідування не припинились. Влада більшовиків виробила справжню стратегію нищення всього національного.

Влада не зупинялася на одних заборонах чи перейменуваннях, почалося фізичне нищення носіїв мови та культури. У 30-х роках XX ст. було знищено від 7 до 10 мільйонів селян, пізніше репресії були спрямовані на інтелігенцію: половина із всіх репресованих у Радянському Союзі письменників були українцями, триста з них було розстріляно.

Виникає закономірне питання: навіщо нищити те, чого ніколи не було і не буде? Українська родина була і буде.

Свідоме і цілеспрямоване перекручення національної політики в Російській імперії, неоднозначне ставлення до українців в Австро-Угорській імперії, в Румунії, асиміляторські дії за радянський період призвели до руйнації етнічної свідомості широких верств українського суспільства, духовного занепаду, зростання споживацького нігілізму, розбрату.

Я ріс у російськомовному оточенні, але не сприймаю цей факт як той, що примушує мене забути мову й культуру моїх предків. Я вірю, що єдина національна ідея, заснована на давніх традиціях, культурі й мові, невдовзі допоможе нашій країні подолати ряд актуальних проблем. Ми живі, і ніхто не має права заборонити нам жити й далі, народжувати дітей і сподіватися на краще майбутнє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Українська мова – модна і сучасна