Соціальна й філософська проблематика п’єси М. Горького “На дні”
За всіх часів людин прагнув до пізнання свого “Я”, мети й сенсу життя. Вічні проблеми людського буття намагалися дозволити Пушкін і Гоголь, Толстой і Достоєвський. М. Горький не став виключенням, але в нього зложилося своє розуміння людини і його життєвого призначення, що відрізняється від філософських концепцій його попередників. Щодо цього показова п’єса Горького “На дні”.
Цей добуток – обвинувальний акт суспільству, що викидає людей на “дно життя”, лишая їхньої честі, достоїнства, витравляючи високі людські почуття.
Під похмурими, темними зводами костилевской нічліжки виявляються люди з різними характерами, вихідці з різних суспільних шарів. В одному приміщенні існують старі й молоді, самотні й сімейні, чоловіки й жінки, здорові й хворі, голодні й ситі
Скупченість і страшна вбогість породжують взаємне роздратування, сварки, бійки й навіть убивство. Люди, відкинуті до печерного
Нічліжка Костилевих нагадує в’язницю, недарма мешканці її співають тюремну пісню “Сонце сходить і заходить”. Потрапили в їхній підвал належать до різних суспільних шарів, але доля у всіх одна – нікому не вдається вибратися з нього. Слюсар Кліщ уважає нічліжку лише тимчасовим пристановищем, сподіваючись, що завзята чесна праця врятує його. Спочатку він навіть презирливо ставиться до нічліжників, протиставляючи їм себе: “Я – робоча людина… мені дивитися на них соромно… я з малого років працюю… ти думаєш, я не вирвуся звідси? Вилізу… шкіру здеру, а вилізу”. Але мрії Кліща не збуваються. Незабаром він змушений стати звичайним мешканцем нетрів
Для більшості нічліжників все краще в минулому: для Барона – це забезпечене життя, для Актора – творча робота. Однак, як говорить колишній телеграфіст, а тепер шулер, Сатин, “у кареті минулого – нікуди не виїдеш”.
Горький не знайомить читачів з історією життя своїх героїв, про неї в п’єсі говориться швидко. Сьогодення в постояльців нічліжки жахливо, а майбутнього в них і зовсім немає. Минуле наклало на їхню особистість незгладимий відбиток
Але “На дні” не побутова, а соціально-філософська п’єса, в основі якої лежить ідеологічний конфлікт. У ній протиставляються різні погляди на людину, на правду й неправду життя, на мнимий і справжній гуманізм. В обговоренні цих більших питань у тій іншій мері беруть участь майже всі нічліжники. Для горьковской драматургії характерні діалоги-суперечки, що розкривають соціальні, філософські й эстетические позиції персонажів. Словесні двобої характерні й для героїв цієї п’єси
Багато загальноприйнятих істин відкидаються ізгоями суспільства. Коштує, наприклад, Кліщеві сказати, що нічліжники живуть без честі й совісті, як Бубнов відповість йому: “На що совість? Я – не богатий”, а Васько Попіл приведе слова Сатину: “Усяка людина хоче, щоб сусід його совість мав, так нікому, бачиш, не вигідно ма-те її”.
Суперечки про людину ведуться між мешканцями нічліжки протягом всієї п’єси, але загострюються вони у зв’язку зі зникнення мандрівника Луки. Оцінка особистості Луки і його ролі в житті нічліжників неоднозначна. З однієї сторони: “Гарний був дідок!” (Настя); “Він жалісливий був” (Кліщ); “Старий гарний був… закон душі мав!.. Не кривдьте людину – от закон” (Татарин); “Людина – от правда… Він це розумів…” (Сатин). З іншої сторони: “Старий-шарлатан” (Барон); “Правди він… не любив, той^-те-стар-те…” (Кліщ) і т. д.
Обидві ці точки зору правильні. Сутність позиції Луки розкривається у двох притчах. Перша – це оповідання мандрівника про те, як він пошкодував двох грабіжників, що замишляли вбивство, нагодував і обігрів їх, тобто на зло відповів добром. У притчі про “праведну землю” ставиться питання про те, що важливіше для людини – правда або надія. Лука вважає, що, нехай і брехлива, але надія
“Брехав з жалості до вас”, – говорить про героя Сатин. Ця неправда давала людям сили жити, пручатися долі й сподіватися на краще. Коли ж обман розкрився, реальне життя жахнуло Актора – і він повісився, Настя вдалася у відчай, Васько Попіл потрапив у в’язницю при першій же спробі змінити свою долю
Таким чином, філософія Луки містить у собі й християнське довготерпіння, і чуйність до чужого страждання, і тверезий реалізм. Це одна з точок зору в суперечці про людину – “неправда в порятунок”. Їй вірять слабкі, вразливі люди, як вірять вони в “золоті сни”. Це Актор, Попіл, Настя. Тим же, хто знаходить опору в собі самому, не потрібні ні жалість, ні заспокійлива неправда
Інший погляд на людину в Бубнова. Він сповідає правду факту: не слід намагатися щось змінити, потрібно упокоритися зі злом і плисти за течією. Самий нищівний удар філософії Луки й Бубнова наносить Сатин, що теж, щоправда, не піде далі своїх слів про всесильну людину, Людину з великої букви, але саме він висловлює думку про те, що порятунок людини в ньому саамом.
Кожний з останніх трьох актів п’єси закінчується смертю: Ганни, Костилева, Актора. Ці події свідчать аж ніяк не тільки про морально-побутові підвалини “босякування”. Тут важливий філософський підтекст. У фіналі другої дії Сатин кричать: “Мерці – не чують! Мерці не почувають… Кричи… реви…Мерці не чують!”. Животіння в нічліжці мало чим відрізняється від смерті. Обитающие тут “босяки” так само глухі, сліпі, як порох, відданий землі. Рух драми Горького сполучено із пробудженням “живих трупів”, їхнього слуху, емоцій. У четвертій дії відбуваються складні процеси в сонній душі, і люди починають чути, почувати, щось розуміти. “Кислотою” невеселих роздумів очищається, як “стара, брудна монета”, загартовується думка Сатину
Саме тут таїться головний зміст фіналу п’єси. По думці автора, тільки віра людини у свої власні сили і його мужність зможуть змінити навколишній світ
Фінал п’єси неоднозначний. Висунувши в монолозі Сатину ідею сильної особистості, автор допомагає героям щось відчути, щось зрозуміти, усвідомити. Але відповіді на питання автора: “Що краще: істина або жаль?” – у п’єсі немає.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)