Щасливий я, що народився на твоєму березі. “Зачарована Десна”
Йду заквітчаним рідним краєм, де буйний травень справляє своє свято. Одягнувши ніжно-смарагдове вбрання, весело шепочуть з вітром рідні тополі. Он калина пишається своєю дивною вродою. А над річкою витьохкують невгамовні солов’ї. Це моя Україна – рідна, священна земля моїх дідів і прадідів. Тут народжується й виростає багато поколінь, які ніколи не можуть забути сліпучої сині українського неба й золотих розливів пшеничних ланів. Рідний край починається для кожного з нас з батьківського порога, де людина завжди згадує своє дитинство. Ці
Прийшли пі спогади й до Олександра Довженка – корифея українського національного кіномистецтва. Це спогади про чарівних у своїй простоті людей праці, про мальовничу українську природу. Все не письменник зобразив у кіноповісті “Зачарована Десна”. Олександр Довженко з болем у серці згадує про нелегку долю земляків та їхніх дітей, ЗЛИДНІ й нещастя, які постійно супроводжували їх протягом життя. Але разом з тим автор показує, як з покоління в покоління передавались у сім’ях трударів любов та повага до прані, розуміння
Спостережливий, наділений почуттям прекрасного, Сашко з літа в літо бачив, якими барвами витравала природа. Бо пізнавати світ він почав не з книжки, а з самого життя. Любив пташиний щебет у саду, плескіт весняної води біля берега, спостерігав, як трудяться бджоли, співчував коням, яким доводилося тяжко працювати. Не лінувався сам, перші мозолі на дитячих руках з’явилися ше тоді, коли “малим У тютюні, мов у лісі”. Він бачив, що всі з ранку до вечора працювали, Навіть собака Пірат “носив з городу огірки в зубах і складав у саду в одну купку”. Тож і хлопець не відставав: носив дрова до куреня, розводив вогонь, чистив картоплю, гріб сіно.
Маленький Сашко дитячим чутливим серцем розумів, шо батькам жилося нелегко, та не міг пояснити чому. А ставши дорослим, з сумом згадував: “Було в минулому житті моїх батьків багато неладу, плачу, темряви й жалю… Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму…” Батько цінував людей за працьовитість і чесність. І син перейняв це від нього. Ніжності навчився у матері, а мудрості Щ доброти – від діда Семена. А завдяки чарівній Десні та рідним людям О. Довженко впродовж усього життя “не втрачав шастя бачити… зорі навіть у буденних ка люжах на життєвих шляхах”. “Зачарована Десна” – це гімн праці людини, яка своїми мозолястими рукам вирощує хліб і створює всі земні блага. І коли в останні роки життя, переслідуваний і гнаний за любов до України, О. Довженко згадував своє дитинство, то перед очима поставали незабутні картини: зачарована Десна, квітучі луки, а найбільше – прості чесні люди, які допомогли йому піднестись на ту висоту, яка прославила його на весь світ.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)