Проблема щастя у п’єсі І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”

Назва п’єси Івана Котляревського “Наталка Полтавка” стала крилатим висловом. Так образно досить часто називають “хороших дівчат і сьогодні. У чому ж полягає магічний секрет героїні п’єси? Дуже мало було щасливих людей на землі в усі часи, а Наталка все ж таки знайшла своє щастя, хоча їй, звичайно, довелося боротися за нього. І. П. Котляревський вперше в українській літературі вивів на сцену нову героїню, яка завдяки силі свого характеру здатна ступити на шлях опору “нелюдським обставинам”. У найскрутніпіих ситуаціях Наталка,

виявляючи розум і винахідливість, зберігає почуття людської гідності, прагне утвердити особисту незалежність та зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб, узятий з матеріального розрахунку, не може зробити її щасливою. Соціальна нерівність між нею і возним наштовхують її на думку: “У пана така жінка буде гірше наймички… Буде кріпачкою”. І Наталка використовує найменшу можливість для збереження свободи життєвого вибору й утвердження свого права на особисте щастя.

І. П. Котляревський стверджує, що щастя у людей повинно бути і є різне, в залежності від самої людини.

Скільки на землі живе людей, стільки й різних уявлень про щастя. Так, наприклад, Микола вбачає своє щастя у здатності допомогти людям, у почутті людської гідності, у прагненні до незалежності, у сміливості, розумі і почутті солідарності із знедоленими і бідними. “Ідеальний”, але дещо слабодухий Петро, змирившись із обставинами, відмовляється від свого щастя із Наталкою заради спокою її матері Терпелихи. Терпелиха теж мріє про щастя, хай як що й не про своє, так про доньчине. Із свого власного життєвого досвіду вона добре знає, що таке злидні і нестатки, тому Наталчине щастя у її уяві асоціюється із багатим зятем. Возний і виборний своє щастя будують на брехні, підкупах, хабарництві, використанні влади у власних інтересах. Однак, у фіналі п’єси возний ніби перероджуються, зламавши традиції, відмовляється від нареченої уже після того, як вона подала рушники, бо не хоче розлучати закоханих. Таким чином, виходячи з просвітительського уявлення про природну доброту людини, І. П. Котляревський робить крок уперед і в своїх творах показує, що реальна поведінка, уявлення про людське щастя, ті чи інші риси особистості в якійсь мірі залежать від середовища, соціальної ролі, суспільного становища та виховання індивіда. Значення творчості І. Котляревського в українському національно-культурному відродженні

Котляревський – фундатор нової української літератури, бо є першим її класиком, зачинателем. Його твори – історичний злам у розвитку української літератури, початок нового її етапу. Він перший звернувся до животворних джерел народної мови, зробив її літературною, використав багатющі скарби фольклору та етнографії свого народу. Він писав реалістичні та народні твори. Котляревський увів нові жанри: епічну травестійно-бурлескну тему, комічну оперу, водевіль. Його твори сповнені непідробного гумору, високої, поетичної, щирої любові до народу. Крок за кроком розкриває нам письменник образ простого народу, стверджує його велику духовну силу, яка творить майбутнє. Як поет-гуманіст, поет-про-світитель, він співчуває закріпаченому селянству, засуджує негативні явища жорстокої феодально-кріпосницької дійсності, оспівує патріотичні почуття трудящих.

Т. Шевченко назвав І. Котляревського “батьком”, бо він був талановитим його попередником, родоначальником революційно-демократичного напрямку в українській літературі. Твори Котляревського є чудовими зразками мистецтва у нашому красному письменстві, мають велике пізнавальне, художньо-естетичне та виховне значення.

Тому, на мою думку, творчість цього письменника – дорогоцінний скарб

У золотому фонді світової літератури. І, як сказав Т. Шевченко:

Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди; Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть!

П’єси Котляревського привабливі та безсмертні своїм правдивим відтворенням народних картин селянського життя в Україні на початку XІX ст. Євген Кашлюк писав: “І в “Наталці-Полтавці”, і в “Енеїді” слід вбачати ще не критичний реалізм, а своєрідний – просвітительський. Котляревський протестує проти феодально-кріпосницької моралі; співчуває трудівникам, але намагається не загострювати соціальні суперечності”. Жива розмовна мова “Наталки-Полтавки”, симпатія автора до позитивних героїв свого народу – представників простого люду, ненависть до всього негативного – все це свідчить про народолюбство Котляревського, його тісний зв’язок з народом.






Найважчий труд це творення самого себе.
Проблема щастя у п’єсі І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”