Автопортрет героїні в п’єсі І. Котляревського “Наталка Полтавка”

Що найкраще може виразити настрій людини, виявити, що у неї на душі? Звичайно ж, пісня. Бо тільки вона може заспокоїти у хвилини печалі та горя, розвеселити та надати снаги. Поетичне народнопісенне сприйняття нашим народом людини й навколишнього світу зародилося під впливом української природи, народних звичаїв та обрядів. Воно є виявом талановитості нашого народу, своєрідності характеру української людини, наділеної великою духовною красою і силою слова. Підтвердженням цього і є п’єса Івана Котляревського “Наталка Полтавка”, її поява була тим могутнім весняним громом, що пробудив самосвідомість нашого народу, бо велике місце в ній займала пісня, яка була її органічним елементом, яка допомагала розкривати національні характери персонажів.

Дзвенить дівочий голосок, і з’являється Наталка Полтавка. Вона не тільки словами, а й піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю: Ой я дівчина Полтавка, А зовуть мене Наталка: Дівка проста, не красива, З добрим серцем, не спесива.

Це справжній ліричний автопортрет героїні, простої української дівчини, що подобається хлопцям своєю красою, веселою та жартівливою вдачею і вірністю – всією душею – Петрові. Пісня ж “Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву” доповнює цей портрет. З неї ми дізнаємося, що Наталка небагата, проста, але чесного роду, не соромиться прясти, шити і носити воду. З

пісень постає романтизований автором образ Наталки Полтавки. Саме з них ми дізнаємося і про характер дівчини, і про те, як вона живе, що її хвилює, від чого вона сумує. Бо стан людини може найкраще передати тільки пісня. Серце дівчини сповнене сумом і тривогою за коханого. Саме цей стан душі героїні яскраво передає пісня “Віють вітри, віють буйні”:

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися! Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. Полетіла б я до тебе, та крилля не маю, Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.

Ця пісня про те, як тяжко жити без коханого, не знаючи, де він, що з ним сталося. Хоч минуло багато часу відтоді, як зник Петро, Наталка не втрачає надії його побачити. І всупереч усьому звучить пісня “Ой мати, мати! Серце не вважає”. Вона вказує на рішучість дівчини: “лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити”.

Добре, що й Петро не забув Наталки. Цей сирота без роду сумує, що немає в нього “ні хатинки, нема щастя, ані жінки”, “не орано і нічого не сіяно”, бо він’ “один у світі”. Однак Петро багатий душею – наполегливістю, добротою та вірністю в коханні до Наталки. Нарікання на свою злу долю він виражає словами пісні “Та йшов козак з Дону”:

Не спасибі долі, коли козак в полі. Бо коли він в полі, тоді він на волі. Яка волелюбна душа у цього парубка, яка добра козацька вдача. Та не тільки про це ми дізнаємося з пісні. Виявляється, за довгі чотири роки розлуки Петро не забув кохану і прагне скоріше її побачити. Отже, з пісень цього героя ми дізнаємося про його характер та погляди на життя.

Пісня також є дзеркалом душі возного. Саме завдяки їй ми можемо уявити цей образ – образ хабарника і крутія, дізнатися про його філософію, яка виправдовує соціальну нерівність, підлеглість бідного багатому, хижацтво:

Всякий, хто више, то нижчого гне, Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться перед ним, як дуга.

У кожного героя у п’єсі є своя пісня – одна або кілька. Вона допомагає розібратися у складних людських характерах, вона бере за душу. Вилучити бодай одну пісню з п’єси – значить вилучити її серце. Тому звучить вона, пісня, вже багато років, пісня буйна і ніжна, зігріває зворушливою красою наші серця. Вийшла ти, пісне, із зеленої, білостінної Полтави півтора століття тому й досі ходиш од хати до хати. Тобі завжди відчинені двері. Скрізь тебе зустрічають то ласкавим усміхом, то закоханим поглядом, то чистими сльозами. І будуть зустрічати, бо несеш ти з собою невимовну красу й чисту душу!


Розбійники шіллера скорочено.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Автопортрет героїні в п’єсі І. Котляревського “Наталка Полтавка”