Духовна краса українськоїдівчини-трудівниці (за п’єсою І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”)

Не багата я і проста, по чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду.

Так співає про себе героїня невмирущої “Наталки Полтавки” І. П. Котляревського. І не одна вона так вважає: “всі матері приміром ставлять її своїм дочкам”, а “об розумі і добрім серці Наталки нічого і говорити”.

От і послухала матір, погодилась вийти заміж за першого-ліпшого, хто буде її сватати, аби лиш їй догодити. Бо хоч і роботящою була Наталка, але вдвох із матір’ю нелегко їм жилося, тому дівчина не раз чула від старої Терпелихи: “Убожество

моє, старість силують мене швидше замуж тебе оддати”.

Але за кого? За тахтауловського дячка, “що п’є горілки багато”? За волосного писаря з Восьмачок чи підканцеляриста Скоробреха, цих “жевчнків… голих, як хлистики”? Чи за возного Тетерваковського, що “халуп такий, що й з рідного батьки злупить”?

Ні, не зрівнятися їм усім із її Петром!.. Та й як же зрадити коханого? Як порушити клятву вірності? І це – через стільки років терпіння, чекання й виглядання? Ні, якщо Наталка з Петром змогли зберегти своє кохання протягом такого тривалого часу, то кілька годин до зустрічі з милим – дрібниця. Тільки б

знати Наталці, коли ця мить зустрічі настане…

Але, зломивши свою волю, підкорившись волі матері, Наталці доводиться подати рушники нелюбу… А потім – хоч у Ворсклу… У цю мить то було єдиним бажанням нещасної дівчини. Страшно навіть подумати, що місце Петра у дівочому серці може замінити підстаркуватий канцелярист із черствою душею…

Треба коритися матері. Бо ж як інакше? Її слово – закон… Здається, вороття для Наталки вже немає. Ало несподівано возний підступається від дівчини. І це було її спасінням. Духовна краса Наталки Полтавки стала прикладом для наслідування, взірцем дівочої вроди і вірності коханому. Дівчина мала добре серце, знала, як треба поводитися, щоб залишатися “найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівчиною”.






Мої роздуми над повістю шинель.
Духовна краса українськоїдівчини-трудівниці (за п’єсою І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”)