Утвердження моралі та краси людини в п’єсі “Наталка Полтавка”

Доброта – більша або менша, а то й мізерна, але доброта. Великодушність – яка вже не є і хто, на яку здатний, але великодушність. Щирість – може, V возного й ледь цинічна, коли йдеться, про “взяточок, сиріч – винуждений по-пнрочок”, але відверта. Отже, всі герої втілюють у собі найвищі прояви народної моралі. Хоч у образі головної героїні, безперечно, найяскравіше висвітлено ініутрішню красу людини.

Наталка – чесна, скромна полтавська дівчина. Вона щиро покохала Петра і чекає його, хоч як важко їй доводиться в житті. Вона здібна,

роботяща. Але найкраще про її душевну красу можна сказати словами виборного: “Золото – не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – ике в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка Трудяща, яка рукодільниця…”. Розум і кмітливість Наталки найбільше виявляються в її розповіді з водним. Які влучні і дотепні відповіді дає вона, проста селянська дівчина, цьому освіченому хвальковитому чиновнику: “знайся кінь з конем, а віл з волом”, “шукайте Собі, добродію, в городі панночки…”.

А як Наталка любить свою матір, що для неї найдорожча і найкраща

в світі! Вона погоджується на все, щоб заспокоїти стару неньку, щоб не бачити її сліз, Хоч при цьому сама страждає. Проте, коли вирішується її доля, Наталка діє сміливо і рішуче. В образі головної героїні Котляревський втілив народний ідеал української жінки, її моральної краси. Проходять роки, але в найістотнішому Цей ідеал залишився без змін, тому що духовне багатство, чистота і чесність працьовитість і сердечність з плином часу не старіють, бо є загальнолюдськими 1 вічними. Першими у ряду жіночих образів трудівниць створених в українській літературі, був образ Терпелихи – бідної жінки з мріями про кращу долю, достаток, зі ггійкими принципами народної моралі. Своєрідним характером наділений Петро. Він надзвичайно чуйний і вразливий, але неспроможний боротися за своє щастя, оскільки боїться, що завдасть коханій ще більших неприємностей. Це людина покірна долі і вихована на кращих принципах християнської моралі.

Неординарним персонажем є й Микола. Ненав’язливо, але наполегливо він допомагає закоханим вибороти своє щастя, жартами піднімає їхній дух і настрій. Він уміє хвалити людей за добру справу, встановити згоду між вороже шістроєними людьми: “От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються”. В уста героя Котляревський вкладає власні роздуми про національний народний характер. Навіть в негативному образі возного автору вдалось показати риси позитивні. Людина, яка здатна на кохання, уже людина. Людина, що могла бути щасливою, але з жалю, зі співчуття, не пішла до мети по головах, справді людина. Якщо возний, прагне виправдати свої вчинки, говорить про них – це означає, що його мучить сумління, отже, ще жива совість. Суперечливою й неоднозначною особистістю є також виборний. Він добродушний, не позбавлений гумору, спостережливий дотепний, гострий на слово. Але при цьому Макогоненко – “хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається…” – недалекоглядний і малоосвічений, може бути й жорстоким, бо вже спробував влади. Але десь у глибині душі він ще має совість, тому, побачивши, що заварилося з його допомогою, він починає рятувати становище, вміє пом’якшити біль, втішає возного. Образ возного типовий. У ньому драматург зібрав і талановито узагальнив найістотніші риси сільської верхівки.

І. П. Котляревський правдиво і реалістично відтворив картини народного/ життя, сміливо вивів на сцену простих звичайних людей, показавши їх морал ну красу. Тому п’єса “Наталка Полтавка” “впевнено переступає рубежі сторіч є перлиною української і світової літератури. Роль пісиі в п’єсі І. А. Котляревського “Наталка Полтавка” “Наталка Полтавка” перший драматичний твір нової української л1 тератури, в якому сила і чарівна краса любові до свого народу з самого серп, І. Котляревського церейшла у його твір. Ця п’єса виникла саме тоді, коли н терені нашої історії вирішувалась доля української культури. її поява була тим могутнім весняним громом, що розбудила свідомість нашого народу.

Автор прагнув розкрити національний характер героїв через сприйняття і осмислення їх пісень. Обробляючи сюжет, в основі якого лежать українські народні пісні, Котляревський іде далі, загострюючи його соціальну суть. У нього до Наталки сватається не тільки багатий нелюб, а й пан – чиновник, коханий же її не просто бідняк, а й наймит, бурлака. Свідченням того, іцо сюжет п’єси не вигаданий письменником є безліч народних пісень про знівечене життя дівчини, яку розлучили з коханим і силоміць видали заміж за багатого, за старого тя ще й до всього-нелюбого. Про це свідчать пісні “Ой під вишнею, під черешнею”, “Ой мати, мати!”, “Чого ж вода каламутна?” тощо. Коли Терпилиха прагне видати свою доньку заміж за возного, дівчина старішучою в боротьбі за своє щастя. Про це яскраво свідчить пісня “Ой матщ і: мати!”. Нею Наталка звертається до матері. Вона вважає, що “лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити”. Над своїм безталанням ; та сирітською долею сумує Петро, наречений Наталки. Немає в нього “ні хатин? ки, нема щастя ані жінки”, “не орано і нічого не сіяно”, бо він “один в світі”. А ось у сусіда і “хата біла” і “жінка мила” (“У сусіда хата біла”). Не дивлячись те, що хлопець бідний, у нього багата душа. Його козацька вдача виливається в пісні “Та йшов козак з Дону”. Настрій Петра, прагнення швидше побачить п”ою Наталку, зізнання у щирому і вірному коханні передається в пісні “сонце низенько”.

Побратим Петра, Микола, – весела і добра душа. Його знають всі: і орда, І ляхи, і турчини. Мандрівника Миколу часто супроводжує пісня. Співаючи пісню “Гомін, гомін, гомін по діброві”, бувалий хлопець згадує про героїчне минуле своїх прадідів, що вміли хоробро відстоювати свою священну землю. Ця пісня імпонує настроям і почуттям Миколу. А пісні возного віддзеркалюють його душу. Він хабарник, і про це свідчить оптирична пісня “Всякому городу нрав і права”.

Отже, в піснях розкриваються характери і погляди героїв на життя. Безсмертна, вічно юна пісня. Вона вийшла з зеленої, білостінної Полтави. її завжди і народі зустрічають ласкавим успіхом, закоханим поглядом, а інколи – чистими сльозами. Як хочеться вірити, що і сьогодні ті давні і вічно молоді пісні будуть звучати з уст нашої молоді.






Неповторний світ дитинства лесі українки.
Утвердження моралі та краси людини в п’єсі “Наталка Полтавка”