Порівняння образів Софії й пушкінської Тетяни
Любов Софії до Молчалину, як і пушкінської Тетяни до Онєгіна, – один із прикладів теперішнього почуття, високий зразок любові. Обидві героїні свято переконані, що саме Провидіння послало їм більшу любов. “Я не намагалася, Бог нас звів”, – з якимось навіть жертовним фаталізмом говорить Софія про свою любов. Їй вторить пушкінська Тетяна:
Те у вищому призначено раді…
Те воля неба: я твоя;
Все життя моя була запорукою
Свиданья вірного з тобою;
Я знаю, ти мені посланий Богом,
До труни ти хоронитель мій…
И предмет
Нарешті, як
И отут-те Пушкіна, нарешті, чітко визначив границі дозволеного для чималої дівчини. Першої зізнатися в любові й написати молодому чоловікові лист – небезпечно, але припустимо (хоча виправданню цього вчинку Автор присвячує целую строфу – “Кокетка судить холоднокровно…”). Припустиме навіть таємне побачення… Але де й коли? У саду й удень, а не вночі у своїй кімнаті! Чудово, що Тетяна, ставши замужньою дамою, приймає Онєгіна наодинці (і навіть “неприбрана”) у своїй кімнаті. Але замужню даму це вже не компрометує. Ситуація могла б стати компрометуючої, якби їх удвох застав чоловік. Знов-таки незважаючи на те, що нічого негожого між героями не відбулося, навпроти: Тетяна відкинула Онєгіна. Але Пушкін заздалегідь (буквально за кілька мінут!) вчасно веде улюблену героїню, залишаючи пояснюватися із чоловіком Онєгіна одного. Воістину ювелірна педантичність у питаннях жіночої честі!
Для нас же важливо, що ідеал морального поводження своєї улюбленої героїні Пушкін виробляє й вигострює за принципом антитези – відштовхуючись від “аморального” поводження героїні Грибоєдова
Воістину, як помітив Ю. Тинянов, пушкінський “Онєгін” “суцільно літературний: герої й героїні є на тлі старих романів як би пародическими тінями”11 . І багато хто із цих “тіней” ще має бути виявити
Уперше на сторінках “Онєгіна” виникла й мультиязичная модель миру, що передвіщала стилістику постмодерністського мистецтва. Тут панує стихія многоязичия, але варваризми – уже не об’єкт осміяння (як, скажемо, в “Бригадирі” Д. І. Фонвізіна або “Горі від розуму” Грибоєдова) – в “Онєгіні” свершилось усвідомлення того, що тип культури російського дворянства являє собою не монокультуру й не механічне “змішання” різних інонаціональних впливів, а нероздільний симбіоз полікультури (Г. А. Гуковский). Полилогизм – відмітна риса російського освіченої свідомості, і саме в многоязичии – специфіка російського типу культури. І от парадоксальнейшее тому підтвердження: Тетяна, “російська душою” і “апофеозу російської жінки” (Достоєвський), була вихована винятково на французьких і англійських романах. Більше того: “Вона по-російському погано знала… І виражалася із працею мовою своєму рідному” (5, 58).
На сторінках “Євгенія Онєгіна” уперше виникли полілогічні каламбури й ремінісценції – зовсім у дусі майбутньої ігровий мультиязичной поетики XX в., характерної, зокрема, для Набокова. Так, епіграф до 2-й главі – рядок з Горация: “Про rus!” (по-латинському – село), сусідить із другим епіграфом: “Об Русь!” (5, 31). Але перед нами не просто каламбур – за ним і пушкінською іронією (Росія – більше село), і серйозна думка культуролога: духовні й моральні джерела російської людини – у селі. На обіграванні асоціативного каламбуру “розуми в тумані” – “мрячний Альбіон”, побудовано одне з найглибших, мабуть, визначень генезису романтизму і його нравственно-естетической природи. Так вищий синтез російського роману народжувався в Пушкіна зі сложнейшего сплетення реминисцентних мотивів і образів світової літератури, а також численних, всепроникаючих іншомовних впливів
Художній мир “Онєгіна” виявляє нам воістину унікальний в історії літератури випадок, коли поет не тільки виразив свою естетическую позицію, але й дозволив читачеві заглянути в “свята святих” лабораторії Деміурга. Перед нами прообраз “метаромана” XX в., тому що автор його не тільки й не стільки оповідає про долі героїв, скільки відтворить процес твору роману. Причому прокоментований Автором, його міркуваннями про сучасне мистецтво й літературне життя, про парадокси творчості й зміни у власній душі – людини й художника.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)