Якби я була Попелюшкою

У старій казці, яку написав французький письменник Шарль Перро, є гарна – прегарна героїня – Попелюшка. Усі дівчатка мріють про те, що й вона, – потра­пити на бал до королівського палацу і вийти заміж за прекрасного принца. З усієї казки вони бачать тільки її яскравий фінал, гарну сукню і карету, які начаклува – ла її тітонька-фея.

Одного разу я перечитувала цю казку і подумала: “А якби я була Попелюш­кою?” Яка вона, Попелюшка? І тоді я придивилася до цієї дівчинки уважніше. Ось вона живе у родині, її постійно навантажують різними, часом брудними робо­тами – вугілля носити, попіл вибирати, прати, підлогу мити, готувати їжу, шити. У мене вдома це робить матуся. Попелюшка ходить у брудних стареньких сукен­ках, а я у новенькій спідничці й чобітках. Спить Попелюшка у маленькій кімнатці на підлозі, а я – на гарному м’якенькому ліжечку.

Якщо я хочу піти у кіно, або театр, або цирк, чи на новорічне свято, мене туди поведуть. Так, я не Попелюшка, я майже принцеса. Та й принців ніколи на вули­ці не зустрінеш! А в кареті я їздила одного разу, коли була із мамою в Петербурзі.

Значить, фея – це моя дорогенька матуся. Щоб допомогти їй, іноді я мию під­логу, чи допомагаю на кухні. Для мене це велике свято. За це вона називає мене: “Попелюшко ти моя!” І я радію.






Що важче бути людиною чи комахою кафка.
Якби я була Попелюшкою