Порівняння персонажів: Обломів і Захар

У романіі І. А. Гончарова “Обломівів” оголюєтьється складнийий взаємозв’язок рабстваа й барства; ідеде оповіданння про дв протилежні типи людей, що відрізняються поняттями про світі: для один мир – відвернений, ідеальний, для інш – матеріальний і практичний. Ці два типи автор описав в Обломове й Захарі.

Обломів утворений, не дурний, але йому лінь що-небудь зробити для рішення тої або іншої проблеми. Цілими днями він тільки лежить і думає. Іноді він начебто б вирішується щось почати, але рідко доводить свої пориви до кінця. Для

нього немає нічого краще, ніж спокійно лежати й нічого не робити. Навіть його селом керує довірена особа. Для нього перешкодою до справи стає звичайне вдягання, тому що він не хоче розставатися з улюбленим халатом. Обломів намагається розібратися в собі, зрозуміти, отчого він такий, і згадує своє дитинство, материнське пещення, турботу. Маленькому Илюше не дозволялося бути самостійним: самому одягатися, умиватися. Для цього існувала величезна кількість няньок і слуг. Звиклий до подібному до опікунства, Обломів, повзрослев, не може обійтися без допомоги слуги. Сформувався характер “вічної дитини”, мрійливого, прекраснодушного,
але зовсім не пристосованого до практичного життя.

Цей ідеал сім’ї, рідну обломовщину Ілля Ілліч знаходить у шлюбі з Гафією Матвіївною Пшенициной, міщанкою, у будинок якої він переїхав з Горохової вулиці. В описі двору Гончарів дає багатозначну характеристику тиші й спокою, відзначаючи, що “крім гавкаючого собаки, здавалося, ні однієї живої душі не було”. Першої, що зауважує Обломів у Гафії, – її хазяйновитість і обгрунтованість. У веденні господарства вона талановита, але в іншому нічого не розуміє. Почуття Обломова до Пшенициной було приземленим, до Ольги – піднесеним. Про Ольгу він мріє, на Гафію дивиться, для весілля з Ольгою потрібно було щось зробити, а шлюб з Гафією складається сам собою, непомітно. Навіть Штольц уже залишив надію витягтися із цієї обломовщини свого друга, побачивши “вічний” халат Іллі Ілліча. Якщо Ольга “зняла” халат, то Гафія, залатав, “щоб довше прослужив”, знову наділила в нього Обломова. Єдине, що може зробити Штольц, – це подбати про сина Обломова. Таким чином, передаючи на виховання Штольцу маленького Анд-Рюшу, Гончарів показує, за ким майбутнє

Нерозривний зв’язок з обломовской середовищем не може перебороти й Гафія, який після смерті Обломова Штольц пропонував жити разом із сином. Значення образа Обломова надзвичайно велико. Його Гончарів протиставив суєтності й безглуздості петербурзького життя Волкових, Судьбинских, Пенкиних, що забули про людину й прагнуть задовольнити своє дрібне марнославство або меркантильні інтереси. Цю петербурзьку “обломовщину” не приемлет і Гончарів, вустами Обломова виражаючи протест проти осуду “занепалих людей”. Про жаль до “занепалих” говорить Обломів, у пориві почуттів уставши з дивана. Не бачачи змісту в суєтному житті Петербурга, у погоні за примарними цінностями, байдикування Обломова – своєрідний протест проти наступаючого раціоналізму буржуазної епохи. У цю епоху Обломів зберіг чисту дитячу душу, але “обломовщина” – апатія, лінь і відсутність волі – привела його до загибелі духовної й фізичної.

Захар – слуга Іллі Ілліча Обломова. Гончарів визначає свого персонажа як лицаря “зі страхом і з докором”, що “належав двом епохам, і обидві поклали на нього печатка свою. Від однієї перейшла до нього в спадщину безмежна відданість до будинку Обло-Мових, а від інша, пізнішої, витонченість і розбещення вдач”. Захар любить випити із приятелями, посплетничать надворі з іншими слугами, часом прикрашаючи свого пана, часом же виставляючи його таким, якої Обломів ніколи не був. Захар – вічний дядько, для якого Обломів залишається малою, нерозумною чи дитиною не на все життя.

Він беззастережно вірний не тільки своєму панові, але й всьому його роду, оскільки так заведено споконвіку: є добродії і є їхнього слуги. При цьому Захар може й гарчати на хазяїна, і навіть сперечатися з ним, і наполягти на своєму. Так, споконвічна звичка слуг старого століття не дає йому розбазарювати панське добро. Коли земляк Обломова, шахрай Тарантьев, просить Іллю Ілліча дати йому на час фрак, Захар негайно відмовляє: поки не будуть возвращенье сорочка й жилет, нічого більше Тарантьев не одержить. І Обломів губиться перед його твердістю.

Можна сказати, що Ілля Ілліч повністю залежить від Захара, стає рабом свого кріпака, і важко вирішити, хто з них більше підкоряється влади іншого. Принаймні, чого Захар не захоче, того Ілля Ілліч не може змусити його зробити, а чого захоче Захар, то зробить і проти волі пана, і пан скориться. Тому слуга Захар у відомому змісті “пан” над своїм паном: повна залежність від нього Обломова дає можливість і Захарові спокійно спати на своїй лежанці. Ідеал існування Іллі Ілліча – “ледарство й спокій” – є в такій же мері жаданою мрією й Захара. Гончарів показує, що характер і світорозуміння й хазяїна, і слуги сформувалися під впливом багатовікової практики узаконеного барства й рабства. У романі ми не знайдемо гнівних викриттів кріпосного права, але проблематика добутку пов’язана з аналізом того, як саме воно впливає на людину й що із цього виходить.






Цитатна характеристика коня шептала.
Порівняння персонажів: Обломів і Захар