Образ Тетяни у романі Євгеній Онєгін

У романі “Євгеній Онєгін” Пушкіну вдалося представити все різноманіття життя сучасної йому Росії, зобразити російське суспільство “в одному з найцікавіших моментів його розвитку”, створити типові образи Онєгіна й Ленского, в особі яких була представлена “головна,, тобто чоловіча сторона” цього суспільства. “Але чи не вище подвиг нашого поета в тім, що він перший відтворив, в особі Тетяни, росіянку жінку”, – писав Бєлінський. Тетяна Ларіна – перший у російській літературі реалістичний жіночий образ. Світогляд героїні,

її характер, щиросердечний склад – вага це розкрито у романі дуже докладно, поводження її психологічно мотивовано.

Але разом з тим Тетяна – “милий ідеал” поета, “романне” втілення егомечти про жінку певного типу. І сам поет часто говорить про це на сторінках роману: “Лист Тетяни переді мною; Його я свято бережу… “, “Простите мені: я так люблю Тетяну милу мою!” Причому в особистості героїні певною мірою втілилося й світовідчування самого поета. Читачі відразу ж відчули ці авторські акценти.

Достоєвський, наприклад, уважав Тетяну, а не Онєгіна головною діючою особою роману. І думка письменника

цілком обгрунтовано. Це натура цільна, неабияка, виняткова, з істинно російською душею, із сильним характером і духом. Характер її залишається незмінним протягом усього роману У різних життєвих обставинах розширюється духовно-інтелектуальний кругозір Тетяни, нею здобувається досвід, знання людської природи, нові звички й манери, властиві іншому віку, однак внутрішній мир її не міняється.

“Портрет її в дитинстві, так майстерно написаний поетом, є тільки розвиненим, але не изменились”, – писав В. Г. Бєлінський: Дикий, сумна, мовчазна, Як лань лісова боязка, Вона в сім’ї своєї рідної Здавалася дівчинкою чужої… Дитя сама, у юрбі дітей Грати й стрибати не хотіла И часто цілий день одна Сиділа мовчачи у вікна. Тетяна росла замисленою й вразливою дівчинкою, вона не любила шумних дитячих ігор, веселих розваг, її не займали ляльки й рукоділля.

Вона любила мріяти на самоті або слухати оповідання няньки. Єдиними друзями Тетяни були поля й лісу, луги й гаї. Характерно, що, описуючи сільське життя, Пушкіна нікого з “провінційних героїв” не зображує на тлі природи. Звичка, “проза життя”, поглощенность господарськими турботами, невисокі духовні запити – все це наклало свій відбиток на їхнє сприйняття: місцеві поміщики просто не зауважують навколишньої краси, як не зауважує її Ольга або бабуся Ларіна, Але не така Тетяна, Натура її глибока й поетична – їй дано бачити красу навколишнього світу, дано розуміти “таємна мова природи”, дано любити Боже світло.

Вона любить зустрічати “зорі схід”, думками нестися до мерехтливого місяця, гуляти на самоті серед полів і пагорбів. Але особливо Тетяна любить зиму: Тетяна (російська душою. Сама не знаючи, чому) З її холодною красою Любила російську зиму, На сонце іній у день морозної, И сани, і зарозвіваюся поздной Сиянье рожевих снігів, И імлу водохресних вечорів.

Героїня, таким чином, уводить в оповідання мотив зими, холоду, льоду. І зимові пейзажі потім часто супроводжують Тетяну. От вона ворожить у ясну морозну ніч на крещенье. У сні вона йде “по сніговій галявині”, бачить “недвижні сосни”, покриті жмутами снігу, кущі, стромовини, занесені заметіллю. Перед від’їздом у Москву Тетяні “страшний зимовий шлях”.

В. М. Маркович зауважує, що “зимовий” мотив тут “безпосередньо зближений з тим суворим і таємничим почуттям міри, закону, долі, що змусило Тетяну відкинути любов Онєгіна”. Глибинний зв’язок героїні із природою зберігається протягом усього оповідання. Тетяна живе за законами природи, у повній згоді зі своїми природними ритмами: “Пора прийшла, вона закохалася.

Так у землю занепале зерно Весни вогнем оживлене”. І спілкування її з нянькою, віра “преданьям простонародної старовини”, снам, гаданьям, прикметам і марновірствам – все це тільки підсилює цей таємничий зв’язок. Відношення до природи в Тетяни те саме що древнє язичество, у героїні начебто оживає пам’ять її далеких предків, пам’ять роду. “Тетяна – вся рідна, вся з російської землі, изрусской природи, загадкова, темна й глибока, як російська казка…

Душа її проста, як душу російського народу. Тетяна з того сутінкового, древнього миру, де народилися Жар-птиця, Іван-Царевич, Баба-Яга…” – писав Д. Мережковский. І виражається цей “заклик минулого” у тому числі й у нерозривному зв’язку героїні з рідною сім’єю, незважаючи на те, що там вона “здавалася дівчинкою чужий”.

Пушкіна зображує Тетяну на тлі життєвої історії її сім’ї, що здобуває надзвичайно важливий зміст у контексті осмислення долі героїні. У своїй життєвій історії Тетяна, не бажаючи цього, повторює долю своєї матері, що повезли до вінця, “не спросясь її ради”, у той час як вона “зітхала про іншому, Що серцем і розумом Їй подобався набагато боле…”. Тут Пушкін начебто випереджає долю Тетяни філософським зауваженням: “Звичка понад нас дана: Заміна счастию вона”.

Нам можуть заперечити, що Тетяна позбавлена духовного зв’язку із сім’єю (“Вона в сім’ї своєї рідної здавалася дівчинкою чужий”). Однак це не означає, що тут немає зв’язку внутрішнього, глибинного, того самого природного зв’язку, що становить саму суть натури героїні. Крім того, Тетяну з дитинства виховувала нянька, і тут ми вже не можемо говорити про відсутність духовного зв’язку. Саме няньці героїня перевіряє свою серцеву таємницю, передаючи лист для Онєгіна.

Про няньку вона зі смутком згадує в Петербурзі. Але яка ж доля Филипьевни? Той же самий шлюб без любові: “Так як же ти вінчалася, нянька?” – Так, видно, Бог велів. Мій Ваня Моложе був мене, моє світло, А було мені тринадцять років.

Тижня дві ходила сваха До моєї рідні, і нарешті Благословив мене батько. Я гірко плакала зі страху, Мені із плачем косу розплели, Так з пеньем у церкву повели. Безумовно, селянська дівчина тут позбавлена волі вибору, на відміну від Тетяни. Але сама ситуація шлюбу, сприйняття її повторюються в долі Тетяни.

Нянине “Так, видно, Бог велів” стає Татьяниним “Але я іншому віддана; Я буду століття йому вірна”. У формуванні внутрішнього миру героїні більшу роль зіграло й модне захоплення сентиментальними й романтичними романами. Сама любов її до Онєгіна проявляється “по^-книжковому”, вона привласнює собі “чужий захват, чужий смуток”. Знайомі чоловіка були Тетяні нецікаві: вони “так мало представляли їжі її екзальтованому…

Уяві”. Онєгін же був новою людиною в “сільській глухомані”. Його таємничість, світські манери, аристократизм, байдужий, нудьгуючий вид – все це не могло залишити Тетяну байдужої. “Є істоти, у яких фантазія має набагато більше впливу на серце, ніж як думають про цьому”, – писав Бєлінський.

Не знаючи Онєгіна, Тетяна представляє його в добре знайомих їй образах літературних героїв: Мальок-Аделя, де Динара й Вертера. По суті, героїня любить не живої людини, а образ, створений її “уявою заколотним”. Однак поступово вона починає відкривати для себе внутрішній мир Онєгіна. Після його суворої проповіді Тетяна залишається в розгубленості, образі й здивуванні. Імовірно, все почуте вона витлумачує по-своєму, розуміючи лише те, що її любов відкинули.

І лише відвідавши “модну келію” героя, заглянувши в його книги, що зберігають “оцінку різку нігтів”, Тетяна починає осмислювати онегинское сприйняття життя, людей, долі. Однак відкриття її говорить не на користь обранця: Що ж він? Ужели подражанье, Незначна примара, иль ще Москвич у Гарольдовом плащі, Чужих примх истолкованье, Слів модних повний лексикон?.. Уже не чи пародія він? Тут особливо яскраво оголюється різниця світосприймань героїв.

Якщо Тетяна мислить і почуває в руслі російської православної традиції, російської патріархальності, патріотизму, то внутрішній мир Онєгіна сформувався під впливом західноєвропейської культури. Як зауважує В. Що Не Пам’ятає, кабінет Євгенія – модна келія, де замість ікон – лорда Байрона портрет, на столі – маленька статуя Наполеона, загарбника, завойовника Росії, книги Онєгіна підривають основу основ – віру в Божественний початок у людині. Звичайно, Тетяна була уражена, відкривши для себе не тільки незнайомий мир чужої свідомості, але й мир, глибоко далекий їй, ворожий в основі своєї. Імовірно, не залишила її байдужої й злощасна дуель, результатом якої стала смерть Ленского.

У свідомості її сформувався зовсім інший, не книжковий образ Онєгіна. Підтвердження тому – друге пояснення героїв у Петербурзі. Тетяна не вірить у щирість почуттів Євгенія, його переслідування ображають її достоїнство. Любов Онєгіна не залишає її байдужої, однак тепер вона не може відповісти на його почуття. Вона вийшла заміж і цілком присвятила себе чоловікові, сім’ї. І роман з Онєгіним у цій новій ситуації для неї неможливий: Я вас люблю (до чого лукавити?






Людина не літає а крила має.
Образ Тетяни у романі Євгеній Онєгін