Творчий аналіз пушкінської лірики після 1825 року

Повстання 14 грудня 1825 м. застало Пушкіна в Михайлівськім. Звістка про поразку декабристів, серед яких було багато його друзів, глибоко вразила поета. У його паперах зберігся малюнок: шибениця з п’ятьма фігурками повішених і поруч незакінчена фраза: “И я б міг…” Новий цар – Микола І – вирішив звільнити Пушкіна з посилання, розраховуючи залучити його на свою сторону. У поета навіть з’явилися ілюзії щодо доброзичливості пануючи, його готовності до якихось перетворень, бути може, навіть до зм’якшення участи декабристів. Із

часом Пушкіну довелося переконатися в безпідставності цих надій

Після 1825 м світогляд і творчість Пушкіна, звичайно, не залишаються колишніми. Трагічний досвід повстання декабристів не пройшов для нього даром. Заглиблюється подання Пушкіна про закони історичного розвитку, про ролі народу в історії, про значення поета в суспільному житті. Але ідеї волі, святої вільності як і раніше залишалися ведучими у творчості поета. Він не змінив колишнім вільнолюбним настроям, він залишився вірний своїм друзям. Його знаменитий вірш “Послання в Сибір” (1827) явно нагадує ранню лірику з характерними для неї настроями волелюбності

й оптимізму. Вірш перейнятий гарячою любов’ю до декабристів, воно прославляє їхній подвиг і не залишає сумніви в кінцевій перемозі їх святої справи

У літературознавстві гаряче обговорюється питання, як можна сполучити це “Послання…” с тими віршами, які Пушкін тоді ж адресував Миколі І: “Станси” (1826), “Друзям” (1827) і ін. У них Пушкін призивав нового царя виявити вищу державну мудрість, бути подібним до Петра І і простити своїх ворогів. Більшість учених дотримуються думки, що після 1825 р. Пушкін уже не вірив у можливість тепер змінити суспільно-політичний лад революційним шляхом. “Бажана пора” – звільнення декабристів – наступить не в результаті збройного перевороту, а “манием пануючи”, на шляху прояву тієї милості, до якої призивав Миколи поет в “Стансах” (Д. Д. Благий). Однак Пушкін не відокремлював себе від декабристів

Алегоричний вірш “Арион” (1827), засноване на античній легенді, розповідає про чудесний порятунок співака, що випадково уцелел під час бури: “Я гімни колишні співаю” – так самого Пушкіна позначив свою позицію в нові й дуже важких історичних умовах. Цієї ж умови визначили глибокі роздуми Пушкіна про місце й значення поета в суспільному житті. Так виникає цілий цикл віршів, присвячений цій проблемі: “Пророк”, “Поет”, “Поет і юрба”, “Поетові”. Пушкіна наполегливо відстоює думка про незалежність поета від юрби, про його поетичну волю, заперечуючи за ким би те не було право нав’язувати поетові теми, ідеї, перетворювати його в слухняного виконавця тих або інших “замовлень”. Але, як і раніше, Пушкін переконаний у величезній ролі з, поета-пророка, покликаного возвещать людям високі істини

Так створений “Пророк” (1826), що розвиває ту ж ідею, що була заявлена ще в “Пісні про віщого Олега”. У розумінні Пушкіна щирий поет завжди є пророком, віщуном, провидцем. Для вираження цих великих ідей знадобився й високий стиль, що сходить до традицій XVІІІ в.

Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї, И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей

Для лірики Пушкіна після 1825 м. стають характерними філософські мотиви, що свідчать про глибину роздумів поета над корінними питаннями життя й смерті, призначення людини на землі й т. д. (“Спогад”, 1828; ” чиБроджу я уздовж вулиць шумних…”, 1829; “Пора, мій друг, пора…”, 1834; “Знову я відвідав…”, 1835, і ін.).

Помітне місце, як і колись, займає любовна тематика. Але тепер любовні вірші позбавлені елементів книжності, як це було в ліцейську пору. Зріла пушкінська лірика овіяна почуттям всепроникаючої гуманності. Образи ліричного героя й особливо героїні часто позбавлені індивідуальної конкретності, у них насамперед виділяються риси загальнолюдські. От чому вони залишаються високим зразком теперішньої людської любові й для всіх наступних поколінь, уроком чистоти й щирості любовного почуття, глибини справжнього переживання. Це ставиться й до чарівного пушкінського вірша “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…” (1825) з його ідеальним поданням про любов і про улюблений, і до вірша “Я вас любив…” (1829), де любов поета буквально вражає величчю, разючою безкорисливістю й глибокою повагою до жінки:

“…Я вас любив так искренно, так ніжно, Як дай вам бог улюбленої бути іншим”.

Такі вірші стають не тільки видатним літературним явищем. Величезно їхнє значення в моральному розвитку поколінь читачів: вони вчать, що таке теперішня любов, учать гуманізму, добру. Зовсім незадовго до загибелі Пушкін написав вірш “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…” (1836), що розвиває тему, відому ще із часів античності. Цей вірш підбиває своєрідний підсумок не тільки постійним роздумам Пушкіна про долю поета, його місці й призначенні у світі, але й всієї його ліриці

Велич Пушкіна полягало в тім, що він орієнтувався у своїй творчості на ідеали, вироблені багатовіковим досвідом народу. Добро, воля, милість повинні сприйматися в сукупності, у єдиному контексті. Це втілення народних подань про моральність, про мету життя, про її зміст. Саме тому й упевнений був поет, що він назавжди залишиться “люб’язний народу”.






Твір на тему мода і я.
Творчий аналіз пушкінської лірики після 1825 року