Порівняння двох героїнь – сестер Тетяни й Ольги

Пушкін уводить у роман двох героїнь – сестер Тетяну й Ольгу. Але цей невловимий образ тоненької дівчинки, що виникає в уяві читача – немов антипод молодшої сестри Ольги, риси якого можна виявити в будь-якому романі того часу. Фривольність вірша, у якому описується Ольга, раптом переміняється серйозною інтонацією:

Дозвольте мені, читач мій,

Зайнятися старшею сестрою.

И на сторінках роману з’являється вона.

Ні красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум’яної,

Не залучила б вона очей.

Дика, сумна, мовчазна,

Як

лань лісова боязка,

Вона в сім’ї своєї рідний

Здавалася дівчинкою чужий

Відразу вгадується авторське відношення до двох героїнь:

…Але будь-який роман

Візьміть, і знайдете, вірно,

Її портрет: він дуже милий.

Я колись сам його любив,

Але набрид він мені безмірно.

Це не та героїня, який присвячений роман. Є інша, котрої “сторінки ніжні роману ми свавільно присвятимо”. Краса Ольги звична, а Тетяна – інша, що запам’ятовується. Але Пушкін все-таки відзначає деяке споріднення сестер. І крім зовнішньої подібності (“движенье, голос, легкий стан” властивий і тієї, і інший), є між ними духовне

єднання:

…подруга скількох років,

Її голубка молода,

Її повірниця рідна…

Тетяна не кругла й не червона особою, вона бліда, разом з тим у її рисах є життя. Блідість – постійний епітет Тетяни: “бліді кольори”, “бліді вроди”. Уже будучи княгинею, що затьмарює у світлі “блискучу Ніну Воронскую”. Тетяна все та ж “колишня Таня, бідна Таня” “сидить неприбрана, бліда”. Пушкіна не дає прямого опису зовнішності Тетяни, не вподібнюється живописцеві з його конкретним зображенням предмета, а “опираючись на специфічну силу, передає враження, вироблене предметом”. Поет створює вигляд методом, властивому лише словесному мистецтву. Зображення передається через враження, відчуття, відношення автора. 3. Пора прийшла, вона закохалася.

Образ місяця в “Євгенії Онєгіні” нерозривно пов’язаний із внутрішніми переживаннями головної героїні. Тетяна перебуває під впливом місяця, коли, увидя її

…дворогий лик…

На небі з лівої сторони,

Вона тремтіла й блідла”.

Луною осяяна,

Тетяна пише лист Онєгіну.

И серцем далеко носилася

Тетяна, дивлячись на місяць…

Раптом думка в розумі її народилася…

…світить їй місяць.

Облокотясь, Тетяна пише.

Тетяна пише без лампади. Щиросердечний стан несе її далеко від миру реальності, що породжує денне світло. Це вищий ступінь абстрагування.

Лист Тетяни переді мною;

Його я свято бережу,

Читаю з тайною тоскою

И начитатися не можу.

Варто врахувати, що лист Тетяни – переклад із французької мови. Писати по-французькому, думати чужою мовою – показник високої освіченості, що типово для будь-якого російського дворянина того часу. Звичайно, ніякого оригіналу на французькому не було, і лист – “міфічний переклад із чудесного оригіналу серця Тетяни”. Дослідники пушкінської творчості, зокрема Лотман, затверджує, що “цілий ряд фразеологічних кліше сходить до “Нового Элоизе” Руссо” . Наприклад, “Те воля неба; я твоя”, “…Душі недосвідченої волненья. Упокоривши згодом (як знати?)”. Пушкіна визначає такі кліше як галліцизми:

Мені галліцизми будуть милі,

Як минулої юності гріхи,

Як Богдановича вірші.

Крім впливу “Элоизи” Руссо, Тетяна, можливо, читала вірші, французької поетеси. Тетяна розуміє, на що прирікає себе у випадку розголошення Онєгіним таємниці листа. І “сором,”, і “презренье” дійсно обрушаться на Тетяну. В XІX столітті це ганьба – писати незнайомому парубку, визнаючись у любові. Але Тетяна пише твердою рукою, це її вибір. Вона завжди сама вирішує свою долю. Згодом лише від її залежало рішення про весілля й переїзд Москву.

Мене зі слізьми заклинань

Молила мати; для бідної Тани

Всі були жереби рівні…

Мати не наказувала, а молила. Тетяна впевнена, що після прочитання листа Євгеній не відкине неї: “Хоч краплю жалості зберігаючи, Ви не залишите мене”. Виходить, знала, що її полюблять. Інтуїція? Або це зовсім не впевненість, а надія, благання. Бєлінський скаже: “Онєгін не довідався своєї рідної душі; Тетяна ж довідалася в ньому свою рідну душу, не як у повному її прояві, але як у можливості…”. Тетяна догадувалася про цю можливість. На початку листа по-детски простодушно проступає саме собою єднання, що розуміє, Тани зі своїми близькими. Так, Тетяна бачила Євгенія мигцем, кілька разів, вона уважно слухала його, але чи досить цього для виникнення теперішньої високої любові? Хто ця чужа людина, до якого Таня звертається на ви, він набагато старше 18-літньої героїні, вихований столицею. Вона права:

У глухомані, у селі всі вам нудно.

Їй залишається тільки “Усе думати, думати про одному

И день, і ніч до нової зустрічі.






Твір роздум краса душі людської.
Порівняння двох героїнь – сестер Тетяни й Ольги