План переказу 1. Хто такий Юшка. Його портрет. 2. Відношення дітей до Юшки. 3. Злість дорослих побачивши Юшки. 4. Розмова Юшки з дочкою хазяїна кузні Дашей.
5. Щорічна відпустка Юшки. 6. Смерть цієї людини. 7. У містечко приїжджає дівчина й запитує Юхима Дмитровича. 8. Вона залишається в місті й всьому житті лікує людей, хворих туберкульозом. Переказ і коротка характеристика добутку Герої оповідання: Юхим (на прізвисько Юшка), коваль, його дочка Даша, дівчина-сирота (вихованка Юшки). Автор у великій експозиції описує зовнішність, звичні справи й характер
Юшки. Кульмінацією є момент, коли Юшка перший раз виступає у свій захист і гине від грубого удару вгрудь. Розв’язка – приїзд вихованки Юшки, що розповідає про себе.
Юшка – помічник у коваля, він робить всю підручну роботу. Він схожий на старого: малий ростом, худий, погано бачить, у нього слабкі руки, йому всього сорок років, але “грудна хвороба” сухота (туберкульоз) підточила з дитинства його сили. Його кличуть Юхимом, але весь народ від мала до велика називає його Юшкою.
Він живе в будинку коваля Хазяїн годує його за роботу хлібом, щами й кашею. Цукор, чай і одяг він повинен купувати собі сам. Однак
герой оповідання своє вбоге жалування (7 руб. 60 коп. на місяць) ні на що не витрачає Він працює від зорі до зорі. Його поява на вулиці містечка ранком і ввечері служить людям прикметою того, що або пора всім вставати й прийматися за роботу, або настав час лягати спати. Діти веселяться побачивши Юшки, але їхня радість швидко переміняється злістю. Чому він не поводиться так само, як інші люди? Дітям було б весело, якби вони те нападали на розгніваного Юшку, то тікали б від нього. Дорослі, як і діти, вихлюпують на цього не схожого на них людини “своє зле горе й образу”. А безмовний Юшка, побитий, потерпілий від людської злості, говорить про те, що люди дуже люблять його, просто виразити цю любов не вміють. Він говорить, що “серце в людях буває сліпе”, що не дає розуміти, кого людина любить насправді, щоб робити тому, кого любиш, тільки добро Юшка щороку йде на місяць кудись. Платонов показує свого героя вдалині від людей, на шляху в інше місто. Там, де ніхто не мучить і не терзає його, він майже не почуває своєї страшної хвороби. “Юшка не приховував більше своєї любові до живих істот. Він відмінювався до землі й цілував квіти… він гладив кору на деревах і піднімав зі стежки метеликів і жуків”. Ніхто точно не знає, куди й до кого несе він свої зароблені гроші в мішечку за пазухою. Тільки після смерті Юшки ми довідаємося, що всі його заощадження призначалися для дівчинки-сироти, що йому й родичкою не була. Оточуючі люди вважали, що життя цієї людини позбавлена всякого змісту, адже він нікому нічого не розповідав. Ця людина, такий нікчемних і жалюгідний в очах інших людей, скромно й тихо робив свою добру справу. Один тільки раз він збунтувався, сказавши у свій захист: “Я жити родителями поставлений, я за законом народився, я теж всьому світлу потрібний… Без мене теж, виходить, не можна”. Після смерті Юшки жити людям у містечку стає гірше. Тепер ніхто сумирно не бере на себе їхня злість, і вона витрачається між людьми. Дівчинка, вихованка Юшки, “лікує й утішає хворих людей, не стомлюючись угамовувати страждання й віддаляти смерть від ослабілих”. Так самовіддана любов Юшки до людей продовжувала робити свою добру справу й після його смерті. Про велику силу любові А. Платонов сказав так: “Любов однієї людини може викликати до життя талант в іншій людині або, принаймні, розбудити його до дії. Це чудо мені відомо… “
