Павло Петрович Кірсанов і Євгеній Базаров у романі І. С. Тургенєва “Батьки і діти”
“Батьки і діти” – одна з вічних книг російської літератури і не тільки тому, що нові покоління читачів по-різному сприймають складну позицію автора, але і тому, що книга засвідчила вічний і неминучий для історії момент зміни поколінь, зіткнення ідей, паростків нового і не завжди зрозумілого. “Батьки і діти” створювалися в тривожну епоху підготовки і проведення селянської реформи 1861 року. Світ розколювався. У повітрі пахло революцією. Кожен повинен був вирішити, що він вибирає, із ким він. З класом дворян, який вже відходить, чи з
У суперечці розкривається їхнє відношення до суспільного ладу, релігії, до народу, говориться про шляхи перебудови світу, про роль мистецтва. Павло Петрович змушений визнати, що у суспільстві не все гаразд. Але Базаров вважає, що дрібне викриття нічого не дає, якщо прогнили його основи. “Виправте суспільство” – тільки в цьому він бачить користь. Дізнавшись від племінника, що вони з Базаровим нігілісти, які не шанують нічиїх інтересів, авторитетів і все заперечують, Павло Петрович з обуренням вигукує: “Нам дорога цивілізація. Нам дорогі її плоди…”. У цих словах і є головний предмет суперечки між “батьками” і “дітьми”. Але, на відміну від аристократів, що сидять, “склавши руки”, нігілісти не схильні займатися пустими розмовами. Тому так і схвилювався Павло Петрович, коли повірив у їхній намір “діяти, ламати”.
Але Тургенєв об’єктивно показує і слабкий бік нігілізму: людина, що не має позитивної програми, дуже вразлива у своїй позиції не тільки в суперечці, але й у житті. Необхідно точно сказати, що буде побудовано на руїнах старого світу. У суперечці про російський народ правда, безумовно, на боці Євгенія Базарова. Павло Петрович милується відсталістю, патріархальністю. Базаров же, тверезо побачивши, як “най-грубіше марновірство душить країну”, не мириться з цими хибами. Його любов до народу – любов щирого шестидесятника, без сентиментальності й ідеалізації мужика. Базаров уміє спілкуватися з мужиками і, якщо вважає за потрібне, уміє їх просвіщати. Він пов’язує свій напрямок із “народним духом”, уявляючи себе виразником інтересів народу. Герої сперечаються про те, у кому із них мужик “скоріше визнає співвітчизника”. У суперечках стикаються і естетичні позиції Базарова і Кірсанових. Погляди Кірсанових неоднакові: Павло Петрович байдужий до мистецтва, Микола Петрович любить і знає літературу і музику. Базаров думає, що читати Пушкіна “нікуди не годиться”, “пора кидати цю дурницю”, що грати на віолончелі чоловікові “смішно”, що порядний хімік у дванадцять разів корисніший за всякого поета.
Відношення до природи героїв роману також різноманітне. Тут іще проти Базарова виступає Аркадій. Це у відповідь на його запитання: “І природа – дрібниці в тому значенні, у якому ти її розумієш. Природа не храм, а майстерня, і людина в ній робітник”. Проте в душі Базарова все-таки є чимало з того, що він заперечує: і спроможність кохати, і уміння почувати красоту. Кохання до Анни Сергіївни розкрило безодню власної душі: страждання відкинутого серця не пояснити. Душа його вирує від невикористаних можливостей і незвіданих почуттів, і це повною мірою розкривається на порозі смерті. У історії ж Павла Петровича кохання, заради якого він кинув усе, закреслив свою кар’єру, усе-таки витиснуло з життя всю “силу” людини і призвело до духовної загибелі цієї по-своєму гарної людини. Таким чином, у романі “Батьки і діти” Тургенєв показав ідейну боротьбу двох поколінь, боротьбу старого, що відживає свій вік, і нового світу, що народжується, нових ідей і переконань. Але ні в якому разі не можна відкидати спадщину попередників. Міцна нитка повинна зв’язувати одне покоління з іншим, тільки тоді можлива спадкоємність кращих традицій, можливе прямування вперед.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)