Проблема розбіжності між духовними та матеріальними цінностями у новелах «Оддавали Катрю», «Син приїхав»


Оповідання Григора Тютюнника не з простих, як непросте й саме життя. Вони не всім і не відразу одкривають свою суть, не одразу полонять читача. І тільки вчитавшись, занурившись у глибинний їх зміст, розумієш, які перлини художнього таланту перед тобою.

Іноді навіть забуваєш, то ти – читач, а почуваєшся свідком й учасником подій, які подає авторська розповідь – настільки виразно і колоритно змальовує письменник дійсність, перипетії життя і окремі події людської долі. За типовими, зовні звичайними подіями творів криється порушення й розкриття глибокоморальних тем: честь і безчестя, любов і зрада, правда н кривда, вірність батьківській хаті й відступництво…

Дуже схожі за тематикою та обсягом порушених проблем дві новели Гр. Тютюнника – «Оддавали Катрю» та «Син приїхав», які можна об’єднати спільною ідеєю; це – духовна єдність людини з материком свого роду, з моральними цінностями, набутими у віках.

У новелах письменник поставив перед собою різнопланові завдання: проблема міграції сільського населення поєднується з болючою проблемою моральної та національної деградації певної частини українства, коли людина спрямовує свої зусилля на задоволення не духовних, а матеріальних потреб, нехтуючи споконвічними законами української родинної моралі.

Культ самозбереження Павла Дзякуна із новели «Син приїхав» призводить його

свідомість до еволюції народних моральних цінностей. Ця еволюція, на мій погляд, зумовлена не стільки економічними причинами і пресом «тотального зросійщення, особливо в радянський період» (як зазначають окремі літературознавці). Гадаю, не ті зерна моралі посіяли у душі Павла його батьки, бо поросли вони якимись неповноцінними, знівеченими: Павло «навіть у відпустку до батьків не їздив три останні роки», бо «півтори-дві сотні викинеш».

Психологія сина – це відбиток психології його батька, Никифора Дзякуна, який пишається своїм сином, але гордість ця стосується синового «вміння жити», зовнішніх проявів добробуту. Впродовж усієї новели ми не відчуваємо ні краплі тепла, доброти у стосунках між героями. Та й звідки взятися тій доброті, коли вона спотворена родинною філософією Дзякунів: «Ти ж дивись там з ними ладь, бо люди – це таке: не догодиш – з’їдять»?

У новелі «Оддавали Катрю» Гр. Тютюнник майстерно створює контраст між проявами моралі простих селян, носіїв народних традицій, та моралі недалекого, пихатого обранця Катерини, якому «всьо равно», говорити українською чи «другою рідною мовою», бо російська мешканцеві міста здається «панською» мовою і він хоче триматися перед своєю нареченою, селянкою, мужичкою, та її близькими, як «пан». І весілля за народними звичаями для нього – «комедія», і руку свою під весільну хустку він підставив, «немовби для уколу», і взагалі: споглядав на все це зрощений українець «з неприхованим презирством».

Та наскільки ж глибокими виявилися коріння українського роду в його єстві, якщо його зачерствіла душа спалахнула, засвітилася ніжністю, коли проста українська «мелодія закружляла, мов вихор»! І вже перед нами – не пихатий дурень, а щасливий наречений і батько майбутньої дитини: він «сміявся – не скупо вже й зверхньо, а щиро, по-людськи». Та автор не ставить крапку на щасливому кінці. Під час прощання, після весілля, наче спохватившись, «молодий кривився, як від болю».

Тютюнник немовби застерігає нас: батьківські корені ще живі в нас, але як же близько та прірва, що відділяє від забуття і яка перетворює відступників на духовно знесилених «перекотиполе».



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)
Loading...



Висловлення роздум кого із сучасників я вважаю успішною людиною.
Проблема розбіжності між духовними та матеріальними цінностями у новелах «Оддавали Катрю», «Син приїхав»