Оповідання “Старі батьки”, “Місяць” та “Весняний акорд”

При написанні оповідання “Старі батьки” (1910) письменниця відштовхувалася від реального прототипу. Герой її, Костин, міцно тримається землі, любить її більше, ніж інші селяни, а тому й знає багато її “секретів”. Така характеристика селянина не нова в творчості О. Кобйлянської: вона бере свій початок від повісті “Земля”.

Але в оповіданні наявна і друга тенденція, підказана, очевидно, ідиліями П. Тодорова. У 1903 році О. Кобилянська писала про потребу “характеризування народності народними легендами і казками” (ІІ, 705). Ця думка

і реалізується в оповіданні “Старі батьки”, але тільки в одному аспекті. Говорячи про Костина, письменниця відзначає його забобонність. Не замовчувала вона цієї риси в патріархальному світогляді селян і раніше, але розкрила її через ставлення селянина до предметів і явищ з його навколишнього світу. Взагалі слід відзначити, що в кінці першого десятиліття XX віку О. Кобилянська надто перебільшувала патріархальність селянства. В етюді “Весняний акорд” (1910) вона каже, що селянин “знає лише своє матеріальне існування, а більше нічого”, що він розглядає себе як частину живої природи, враз з якою “розвивається
(тобто народжується.- Н. 7), процвітає, плодить… в’яне… скидає осіннє листя… далі гасне… він природа” (ІІ, 605). Але коли природа з кожним днем розвивається “за невидимим планом, укладом – застою не знає”, “рухається вперед” і зазнає змін,- то селянин, зауважує письменниця, завжди “однаковий. Який був учора, такий і нині, таке і завтра жде його” (ІІ, 604). Оцю причину суспільно-морального застою письменниця бачить у самому селянинові. “З його нутра вона виростає. З тої гущавини недбалості і байдужості, в котрій росте і не розвивається він. З його самого. Він боїться поступу. Не ясною свідомістю, якою розрізняє хліб, а більше інстинктом” (ІІ, 604). Такий погляд на селян суперечив дійсному станові речей, його спростувала сама письменниця, коли показувала в “Землі”, як селяни тягнуться до освіти, до знань, як вони під впливом тих чи інших життєвих обставин хочуть кинути село і жити в місті (Михайло з Анною) тощо.

Інакше використані фольклорні джерела в оповіданні “Місяць” (1910). Тут О. Кобилянська вже не вдається до контамінації. Народна казка про місяця – свідка нічних злочинів служить письменниці тільки відправним моментом. Сюжет оповідання вбивство семінариста селянином-бага-тієм з метою заволодіти золотим годинником, скоріше всього, міг бути запозичений з відділу хроніки першої-ліп-шої газети.

Основна суть цього оповідання – викриття хижацької власницької моралі. Після злочину Георгі не може знайти спокою, його мучить сумління. Особливо тяжкими були для нього ночі, коли з’являвся на небосхилі місяць і “своїм магічним сяйвом” заглядав до хати селянина. Місяць був “свідком” злочину, його кликав на допомогу юнак. Убивця тратить самовладання, пиячить, щоб заспокоїти нечисту совість, вносить розлад у сім’ю. Не витримавши знущань чоловіка, дружина виказує його. Як бачимо, оповідання не позбавлене й дидактичної настанови: злочинець мусить бути покараний.

В оповіданні “Місяць” О. Кобилянська вперше в своїй творчості змалювала образ захланного селянина-багача, однак йому в оповіданні дано мало простору для самовиявлення як соціальному типові. Оповідання ці стоять набагато нижче за повість “У неділю рано зілля копала…”.

З 1909 року О. Кобилянська знову повертається до теми інтелігенції і пише дві великі повісті – “Через кладку” й “За ситуаціями”. Задум повісті “Через кладку” виношувався дуже довго” . Почала її О. Кобилянська писати у 1909 році, а закінчила в 1911 році. Робота посувалася дуже повільно, бо цьому не сприяло становище письменниці, яка після смерті любимого брата Володимира (1909) лишилася з тяжко хворим батьком.

Повість “Через кладку” щедро (можливо, найбільше з усіх попередніх творів) насичена автобіографічними матеріалами. Дуже багато моментів перенесла до повісті авторка з життя своєї рідні, близьких знайомих, а прообразом Нестора був брат Володимир.

У першій частині повісті відтворено атмосферу кимпу-лунзького періоду життя письменниці, в другій і третій – у Чернівцях. Леся Українка писала з приводу цього: “Я ж пізнаю там, як живих, і св. Анну (тобто матір письменниці.- Н. 7), і брата Вашого Володимира… Так багато пізнаю, що не можу ставитись об’єктивно до сеї повісті, не можу її “критикувати”, для мене вона немов шматок життя ще не пережитого, а такого не критикують”

Однак повість “Через кладку” не можна назвати автобіографічним твором, бо в ній факти й матеріали з життя рідних і близьких знайомих, їх взаємини, що стоять за сюжетними ситуаціями, пропущені крізь призму узагальнень (хай не завжди зроблено це в достатній мірі), служать розв’язанню питань загального значення.

У повісті “Через кладку” авторці хотілося створити такі образи, які б стояли “духовно вище”, думками сягнули “дальше й глибше, ніж герої “Царівни” (ІІІ, 564). Чи вдалося досягнути їй цієї мети? Почнемо з образу Мані Об-ринської, оскільки з-поміж усіх персонажів обох повістей між нею і Наталкою є найбільше спільного.

Спочатку Маня так само, як і Наталка, виділяється серед оточення не по роках розважливою, мрійливою вдачею, критичним розумом, інтелігентністю. Вона цікавиться жіночим питанням. Але розуміння його в обох героїнь різне. У комплексі ідей феміністичного руху Маню приваблює одне: вона хоче здобути філософську освіту, а відтак – “особисту свободу і незалежність”, хоче “стати самій собі ціллю”, і більш нічого. Спонукає її до цього погорда до “мужської ласки”, котра “завдає іноді жінкам стільки болю, упокорення” (ІІІ, 14). З дозволу порівняно заможних батьків Маня йде працювати вихователькою, щоб довести свою моральну витривалість, те, що здатна переборювати життєві незгоди. Потім, залишивши “постанови здобути незалежне становище через вищі студії”, навчається музики, працює вчителькою, утримує сім’ю, яка зазнала матеріальної руїни. Коли Маня працює вчителькою, вона справді виявляє велику мужність, самовідданість в ім’я родини. На цьому, як підказувала логіка розвитку образу, письменниця повинна була й закінчити розповідь про свою героїню. Твір значно виграв би, а читач сприйняв би його (попри деяку невмотивованість учинків героїні), як правдиву в своїй основі картину життя дрібнобуржуазної інтелігенції того часу. Тим більше, що й особисті взаємини Мані з Богданом доведені до такої межі, що зближення годі сподіватися. Але письменниця прагнула розкрити свою заповітну ідею про велику силу жертовної любові. Вся третя частина повісті й написана для ілюстрації цієї думки. Своєю жертовністю Маня знову привертає до себе Богдана, перемагає холодний егоїзм його матері-попаді, змушує її переродитись. За справедливим зауваженням літературознавця М. Ласло, “шлюб, який у першому своєму творі (тобто “Людині”) О. Кобилянська правдивим словом викрила як породження гнилого, аморального буржуазного суспільства, тут стає рятівним колом” ‘ героїні, досягнутим піною десятирічного самотнього життя, присвяченого самовдосконаленню, проходженню “життєвої кладки”. На цьому образі, мабуть, найбільше позначився вплив Є. Марліт. Прагнення Мані, як бачимо, позбавлені суспільно-громадських інтересів. З цього погляду Наталка без сумніву стояла вище, бо вона хотіла віддати свої сили й набуті знання народові, пов’язувала проблему виховання жінки з широким колом питань визволення народу. Нам здається, що й прагнення філософської освіти в Мані при тих обставинах, в яких вона жила, зумовлювалося не стільки потребами душі (хоч і це було, звичайно), скільки впливами товаришки-фемї-ністки, яка навчалася за кордоном, впливами “моди” свого часу. Та й сама постановка питання жіночої емансипації в такому аспекті в другому десятилітті XX віку була вже неактуальною. На цей час розвиток суспільного життя висував перед письменницею потребу розв’язання набагато важливіших питань.






Лист до герою твору химера лісового озера.
Оповідання “Старі батьки”, “Місяць” та “Весняний акорд”