Основна ідея оповідання Григорія Квітки-Основ’яненка “Салдацький патрет”

Українські письменники І половини XІX ст. звертали свої погляди на синтез видів мистецтв. Література все частіше знаходила шлях до кращих зразків музики, образотворчого мистецтва, архітектури з метою визначення тих головних чинників, які б впливали на формування особистості. Після написання повісті “Маруся” Г. Квітка-Основ’яненко створює оповідання “Салдацький патрет”, щоб “оградить себя от насмешек их и чтоб они (русские журналистьі) поняли, что сапожнику не можно разуметь портного дела”. Оповідання, написане у 1833 році,

створено на основі двох грецько-латинських анекдотів. В одному з них маляр Зевкліс так вірно змалював китицю винограду, що птахи зліталися до його образу. Як відзначив І. Крип’якевич, “…кінцева частина оповідання Квітки – це саме травестія другого анекдота про маляра Апеллеса, що подразнений несправедливою критикою шевця”.

Незвичайне місце вибрав маляр для показу своєї картини – ярмарок. Дійсно, парадоксальне поєднання – ринок та картина. Мабуть, автор зробив це свідомо, щоб показати цілу галерею образів з народних мас. “Салдацький патрет” став своєрідним випробуванням головного героя Кузьми Трохимовича

на ступінь його майстерності. А для тих, хто звертався до намальованого солдата, це стало своєрідним екзаменом на наявність відповідних моральних норм. Наприклад, Охрім Супоня після довгого діалогу промовляє: “Цур йому!… Щоб ще по пиці не дав, бо він на те салдат…”

Явдоха Колупайчиха просила “салдата” звести з того місця, де торгує “отою навіженю католицького, бусурманського москаля, що став біля бублейниць з стовпцями”. Отже, автор сатирично зображує царську армію, що більше відлякує, ніж здатна до реальних воєнних дій. І водночас перед нами – цілісна картина суспільних відносин між різними верствами населення.
До “салдацького патрета” підходили і Домаха, і Терешко-швець. Всі вони зрозуміли згодом свою помилку. Але як майстерно передає Квітка реакцію кожного героя! “Як же роздивиться наша Явдоха, що се мана, що се не справжній салдат, а тільки його парсуна,-засоромилась, почервоніла, як рак, та швидше, не оглядаючись,- від нього”. “Домаха далі нахилилась і простягла руку, неначе не ївши, а сама усе дивиться на нього… а далі як придивилась… Як зарегочеться на усю вулицю…” Терешко “і сам розгледів, що справді салдат намальований і що увесь базар з нього глузує”. Однак поведінку всіх персонажів об’єднує одне – неготовність сприйняти побачене як витвір мистецтва. Таким чином Г. Квітка-Основ’яненко підкреслив думку, що не кожен спроможний правильно оцінити й сприйняти зразки мистецтва на належному рівні.

Отже, в оповіданні “Салдацький патрет” Квітка вирішив одну з найскладніших проблем взаємозв’язку людини та мистецтва. Не випадково цей твір необхідно розглядати як своєрідну передмову до “Малороссийских повестей”, що являли собою початок розвитку нової української прози.






Ставлення жульєна до наполеона.
Основна ідея оповідання Григорія Квітки-Основ’яненка “Салдацький патрет”