“Народні оповідання” Марка Вовчка – гірка правда життя тих часів

Дві книжки оповідань Марка Вовчка мали назву “Народні оповідання”, яка промовляє сама за себе. У своїх творах письменниця зобразила життя народу, не прикрашуючи його, вона показала те, що бачила сама, те, що чула від людей. Тому, можливо, ці твори і сприймаються так: сповненими щирості, справжніх по­чуттів, горя та радості. На жаль, на тому історичному етапі у житті селян горя було набагато більше, ніж радоетей…

Сама письменниця народилася в Орловській губернії, в поміщицькій родині, але своє життя присвятила збиранню фольклору, вивченню

народних звичаїв та на­родної творчості українців, спілкуванню з простими людьми та описам народного життя. Чому так сталося? Мати Марії Олександрівни Вілінської (таке справжнє ім’я письменниці) вдруге вийшла заміж за жорстокого чоловіка, який постійно знущав­ся і з кріпаків, і з власної родини. Це глибоко закарбувалося в пам’яті дівчинки, яка від народження мала чутливе і чисте серце. Пізніше вона побачить ту саму не­справедливість у житті кожного кріпака, зрозумівши, що, на жаль, жахіття прини­ження та примусу, кріпацької неволі є типовим явищем. Це вразить жіночу душу і виллється у сповнених болю та обурення через
несправедливість світу оповіданнях.

Один з літературознавців, який досліджував творчість Марка Вовчка, висло­вив думку, що письменниця ввела в українську літературу принципово новий жанр – жанр трагедійного соціально-побутового оповідання. Прочитавши твори Марка Вовчка, я цілком погоджуюсь із думкою цього вченого… Тільки, напевно, оцю трагедійність увела у літературу не стільки письменниця, скільки саме життя кріпаків-українців – трагедійне за своєю сутністю, а Марія Вілінська тільки зо­бразила його, майстерно і реалістично, емоційно та художньо довершено…

“Народні оповідання” Марка Вовчка складаються з різних творів, це “Сестра”, “Козачка”, “Чумак”, “Одарка”, “Свекруха”, “Горпина”, “Сон” та інші. У другому гомі – твори “Два сини”, “Не до пари”, “Ледащиця”.

Більшість творів побудовано як розповіді від першої особи, що допомагає чи­тачеві краще сприймати розповідь, бо зі сторінок творів Марка Вовчка на нас дивляться живі люди, які самі, плачучи і сміючись, знизуючи плечима і зітхаючи, розповідають про своє непросте життя.

У попередніх класах я вже читав оповідання Марка Вовчка, але і зараз ті нові твори, які я прочитав, видалися мені цікавими й оригінальними. Мабуть, тому, що Марко Вовчок не дублює сюжети так само, як людське життя є неповторним, а кожна доля – окремою та надзвичайною.

Найбільше мене вразило оповідання “Ледащиця”. В ньому змальовано історію життя дівчини Насті і її матері Чайчихи. Настя – життєрадісна, розумна та чиста серцем дівчина, проте кріпацтво, важка праця на чужу людину, знущання та побої принижують і ламають її. Вона прагне здобути волю і бореться за неї. Мати На­сті – сумна та похмура мовчазна жінка. Цікаво, як після здобуття омріяної волі одразу змінюється її вираз обличчя: туга з очей зникає, вона дивиться приязно та лагідно, вона ніби оновлюється… Проте воля не дається Насті легко. Підтиском кріпацького ярма, зраджена й ошукана паничем, вона народжує дитину, яка з ча­сом помирає. Настя божеволіє,-не в змозі витримати неправди навколо та смерті немовляти. Найбільше вражає розуміння, що історія Насті не є поодиноким над – івичайним випадком, а є явищем типовим і поширеним за часів кріпацтва. Ви­ходить, що устрій, який фізично і морально калічив і вбивав людину, вважався нормальним, якшо він існував так довго… На щастя, ці часи вже давно минули!

Твори Марка Вовчка цікаво читати через їх емоційність, майстерність письменниці у мові та художніх деталях. Персонажі народних оповідань виклика­ють у мене співчуття та симпатію через їхню нелегку долю, апе нестримне праг­нення справедливості і волі, яке, напевне, є у крові нашого народу…






Київ місто великих можливостей твір.
“Народні оповідання” Марка Вовчка – гірка правда життя тих часів