Весняний ранок

Над темним безмежжям лісів, які з усього боку затуляли небокрай, сходив весняний ранок. У повітрі чути було пахощі листя, що за кілька днів розпустилося з набубнявілих бруньок, і молодої, покропленої росою трави. Біля струмків, ще повноводних від весняної повені, золотилося латаття, мов коштовне гаптування на зеленому килимі. Перед сходом сонця панувала врочиста тиша.

Тільки птаство починало пробуджуватись серед віт і неспокійно зривалося з місць своєї ночівлі. ДолиНав щебет, свист і веселий гомін пташиних зграй. Високо попід хмарами ширяв

сизий орел; кружляючи, пантрував на землі здобич. Часом зупинявся, повисав нерухомо в повітрі, а потім велично плив далі. У бору щось’ зашелестіло й замовкло. Вибігло з хащі на галявину стадо диких кіз. Вони подивилися круг себе чорними очима } кинулись тікати. Здійнявся тупіт, і все затихле)’. З другого боку почувся хрускіт гілля, з кущів визирнув рогатий лось, підніс голову, втягнув храпами повітря, замислився, почухав рогами спину і, не поспішаючи, повернувся назад, у ліс. Тільки чути було хрускіт гілля і важкий тупіт. З-під густих верб заблищало двоє очей,, це вовк із цікавістю позирав навкруги. Ось позаду нього,
зіщуливши вуха, промчав переляканий заєць,’стрибнув кілька разів і, причаївся.

На узліссі, над лінивою річкою, що пересікала дикі хащі, серед густих дерев, під якими ще ховалася тінь, видно було купку віття, ніби нашвидкуруч збудований курінь. Тут же поблизу сірів попіл і темніли головешки від погаслого вогнища. Нижче, у зеленій буйній траві, паслося двоє припнутих низькорослих вигуляних коней,’ покритих ще зимовою – густою, кудлатою – шерстю. Видно, їх настрахав якийсь шелест у лісі; вони почули ворога, нашорошили вуха, роздули храпи, почали нетерпляче бити копитами об землю; один із, них заіржав, і луна рознесла по лісі той дикий голос; він пролунав і вже слабіше повторився за лугом. (Ю. Крашевськйй)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Весняний ранок