Художня своєрідність оповідання Доля людини Шолохова М. А

При всій глибині змісту оповідання-епопея “Доля людини” відрізняється простотою й скнарістю художніх засобів, які, однак, усі використані Шолоховим для вираження головної ідеї добутку: людина може восторжествувати над своєю трагічною долею, може зберегти в собі людяність всупереч війні й нелюдськості навколишнього світу. По композиції “Доля людини” – оповідання в оповіданні. Він відкривається авторським зачином-описом теплого весняного дня на березі широко, що розлилася річки, Бланки. Це експозиція оповідання. Зав’язка

відбувається, коли Андрій Соколов і Ванюшка сідають поруч із автором на повалений тин, щоб відпочити й дочекатися в переправи човна. Оповідання головного героя про своє життя є кульмінацією всього добутку, а заключне авторське міркування про людину-герої відіграє роль розв’язки.

Сповідь Андрія Соколова може розглядатися як закінчене оповідання із самостійним сюжетом, де є своя експозиція (життя героя до війни), зав’язка (початок війни, прощання із дружиною), кілька кульмінацій (сцена в Мюллера, похорони сина, пояснення з Ванюшкой), але немає розв’язки. Відкритий фінал сповіді показує, що життя Андрія Соколова і його

прийомного сина триває, і це залишає деяку надію на щасливий кінець (герой не вмре раніше того, як поставить Ванюшку на ноги). Композиція “оповідання в оповіданні” припускає двох оповідачів: “зовнішній” оповідання, що відкриває й закінчує добуток, ведеться від імені автора, “внутрішній” оповідання – від імені головного героя. Наявність двох оповідачів дозволяє описати трагічну долю Андрія Соколова із двох точок зору: погляд “зсередини” самого Андрія Соколова й погляд “з боку” слухача, всім серцем співчуваючому незнайомому шоферові.

Андрій Соколов у своєму оповіданні-сповіді говорить тільки про свої почуття й думки, а автор доповнює його історію описом зовнішнього вигляду й манери поводження героя. Таким чином, зображення Андрія Соколова в оповіданні виходить більше повним: сам герой не знаходить нічого особливого у своїй долі через особисту скромність, але автор-оповідач у випадковому співрозмовнику побачив героїчну особистість, у якій втілилися кращі риси російського характеру й людського характеру взагалі. Підтвердженням такої високої оцінки героя є назва добутку.

Улюбленим художнім прийомом письменника Шолохова є антитеза, що підсилює трагічну напруженість оповідання. В “Долі людини” протиставляються значеннєві символи: весна, життя, дитина – війна, смерть; людяність – бузувірство; порядність – зрадництво; дрібні труднощі весняного бездоріжжя – життєва трагедія Андрія Соколова. На контрасті побудована композиція оповідання: епічний зачин – драматична сповідь – лірична кінцівка. Композиційна побудова “оповідання в оповіданні” дозволило Шолохову застосувати всі три способи зображення, використовувані в художній літературі: епос, драму, лірику. Авторський зачин являє собою епічне (тобто зовнішнє стосовно автора-оповідачеві) опис весняного дня й дороги (вірніше, бездоріжжя) до станиці Букановской.

Автор перераховує звичайні ознаки весни: гаряче сонце, повіддя, запах сирої землі, чисте небо, запашний вітерець сполей. У покладений строк приходить весна, природа прокидається, і по-іншому бути не може. Так конкретний пейзаж перетворюється в символ: як природа оживає після зими, так і люди приходять у себе після страшної війни, що принесла стільки страждань і смертей. Недарма герої сидять на березі ріки й дивляться на поточну воду, що з давніх часів персоніфікувала для поетів мінливість життя.

В оповіданні-сповіді Андрія Соколова присутні головні ознаки драми. По-перше, головний герой розповідає про своє життя й, як у п’єсі, розкривається через власне слово По-друге, автор спостерігає Андрія Соколова з боку (у текст включені авторські роз’яснення-ремарки із приводу пауз у монолозі героя). По-третє, сповідь Андрія Соколова – надзвичайно насичене, напружене оповідання не тільки про життя, повної катастрофічних подій, але й про стійкість людини, що вижив всім смертям на зло.

Ліричний мотив звучить у заключній частині оповідання, коли автор дивиться вслід Андрію Соколову й Ванюшке й намагається розібратися у своїх почуттях. У його душі складно переплелися: глибоке потрясіння від почутого, симпатія до батька й хлопчика, повага до солдата, подив перед його мужністю, співчуття головному героєві в його великому, непоправному Горе, страх за майбутнє дитини, прагнення запам’ятати в пам’яті зустріну із чудовою російською людиною, надія на те, що Андрій Соколов, всупереч всьому, “видюжит” і зможе виростити сина Дві третини тексту займає оповідання головного героя про своє життя. Исповедальная форма дозволяє Шолохову досягти максимальної правдоподібності й домогтися сильного емоційного ефекту. Як у цілому оповіданні, так і в монолозі Андрія Соколова є епічні частини, ліричні відступи й драматичні діалоги. Автор, описуючи обставини зустрічі з незнайомим шофером, недарма відзначає, що переправа через річку, що розлилася, займає годину.

Незнайомець із хлопчиком вийшли на берег через кілька мінут після відплиття човна (човняр повинен був перевезти із протилежного берега товариша автора). Андрій Соколов закінчує сповідь саме тоді, коли почулися удари весел по воді. Тобто оповідання триває всього друга година, по обсязі тексту можна припустити, що він переданий автором майже слово в слово, без яких-небудь вилучень. От так за друга година можна переправитися через річку, що розлилася, або розповісти людське життя. І яке дивне життя!

Стислість у часі й одночасний зсув реальної тимчасової довжини подій надають схвильованість і природність оповіданню Андрія Соколова Наприклад, у дві сторінки тексту вміщається опис життя героя до війни (сорок один рік), истолько ж сторінок займає одна сцена – прощання із дружиною на вокзалі, що реально тривала двадцять-тридцять мінут. Роки полону описуються мимохіть, а епізод у Мюллера – докладно: фіксуються не тільки слова, але й руху, погляди, думки учасників цієї сцени. Такі особливості людської пам’яті – відбирати й запам’ятовувати те, що здається людині найбільш важливим. Шолохов з історії Андрія Соколова дуже продумано вибирає кілька епізодів, які проясняють різні риси характеру героя: прощання із дружиною (непоказна, але сильна любов), перша зустріч із фашистами (людське достоїнство), убивство зрадника Крижнева (почуття справедливості), сцена в Мюллера (мужність), друга втеча з полону (кмітливість), смерть сина й пояснення з Ванюшкой (любов до дітей).

Оповідання від першої особи дозволяє охарактеризувати героя через манеру говорити, через вибір слів Андрій Соколов досить часто вживає просторічні форми й звороти (“пограйся у води”, “трудящая жінка” і т. д.), що свідчить про його недостатню освіченість. Герой і сам не приховує, що він звичайний шофер. Зовні суворий, стриманий, він уживає слова з уменьшительно-ласкательними суфіксами, коли розповідає про своєму прийомний синишке (глазенки, личко, травинка, воробушек). Отже, щоб виразити ідейний зміст оповідання, Шолохов уживає такі виразні прийоми, які відразу не впадають в око, але непомітно виконують труднейшую завдання – створити в невеликому художньому тексті переконливий образ сьогодення російської людини.

Розмаїтість цих прийомів викликає замилування: композиція “оповідання в оповіданні”, при якій два оповідачі доповнюють один одного й підсилюють драматичну напругу оповідання; антитези філософського характеру, що поглиблюють зміст; протиставлення й взаємне доповнення епічного, драматичного й ліричного зображення; реальний і одночасно символічний пейзаж; форма сповіді; зображальні можливості художнього часу; мовна характеристика героя. Варіювання цих художніх засобів доводить висока майстерність письменника. Всі прийоми гармонійно з’єднуються в невеликому оповіданні й утворять цілісне й досить сильне по емоційному впливі на читача добуток






Твір неповторний світ дитинства в поезіях лесі українки.
Художня своєрідність оповідання Доля людини Шолохова М. А